Поки дракон із новими пасажирами на борту продирався крізь димохід у зворотному напрямку, під замком пана Талоне рибінспекція одягала наручники на останнього охоронця. Рибалки випускали пійманих акул на волю. Таргани поверталися до насиджених місць. А королівством ширилася революція.
Страйкували всі тролейбусні маршрути та служба доставки томатного соку. З ринку зникли гречка й сіль. Суттєво подорожчало соняшникове насіння.
Громадяни-революціонери взяли приміщення суду в облогу.
Але принци не відступали. І взяли в облогу суддю. З вимогою, щоб він засудив Короля й розділив його майно між ними. Судді навіть запропонували стати спільником і забрати собі годинник із королівської вежі.
Однак спроба підкупу провалилася – суддя написав скаргу до секретної служби. І продовжував уважно вивчати документи справи та вислуховувати свідків захисту й обвинувачення.
Не в змозі стримати народне обурення, варта покидала списи й сама взялася протестувати.
Натомість у сусідньому царстві вчасно зметикували й вирішили скористатися революційною ситуацію. Усім своїм ратникам прочитали прискорений курс етикету, і вони дуже інтелігентно відхопили від королівства ласий шматочок.
Ніхто не знав, чим усе це закінчиться.
Аж поки стіни судової зали не здригнулися кожною цеглинкою. Від чого підстрибнула перука на голові судді.
Знадвору почулися радісні вигуки. Хтось запустив ще й салют.
– Вони застосували проти нас феєрверки! – запанікували принци.
І забилися, хто куди: під стіл, у кавомашину, за штори. Якийсь принц видерся на люстру. Дехто спробував чкурнути у вікно. Але в ньому з’явилася роззявлена драконова пащека. Шибка тріснула, і дракон засунув голову всередину.
Принц, що висів на люстрі, зостраху підстрибнув ще вище. Але вище була лише стеля. Він ударився головою, аж іскри з очей посипали. Потім гепнувся на стоси паперів зі свідченнями проти Короля. І залив їх чорнилом.
Далі було ще гірше – з голови дракона до зали зіскочив крокодил. Зацокотіли зуби. Не крокодилові, а принців. Від чого на столі застрибала друга чорнильниця – та й на папери зі свідченнями за Короля.
– За відсутністю доказів справу закрито! – радісно вигукнув суддя і стукнув молоточком.
– Пождіть ще закриватися! – зупинив його Слюсар-Волоцюга.
Він зістрибнув на паркет, спустив із шиї дракона Принцесу, подав праву руку Королеві, а ліву – Врушці Пу.
Головний Радник від допомоги відмовився. Мов із гірки, з’їхали з драконової шиї Роберт і Альберт. Принцюня трохи повагався, але спустився за ними. Щоправда, міцно тримаючи дракона за загривок. Пан Талоне не мав великого бажання потрапляти на суд. І з ковбасою під пахвою спробував спуститися з іншого боку – по хвосту. Але внизу на нього чекав натовп ошуканих ним городян. Вони піднесли руки назустріч генерал-бухгалтерові. І щось йому підказувало, що не для обіймів. Тому пан Талоне вирішив обрати з двох лих менше.
– Ось хто справжній шахрай, пане суддя! – вказав Король на генерал-бухгалтера, щойно той з’явився на підвіконні.
– Від шахрая чую! – огризнувся пан Талоне. – У вас нема доказоні!
У Короля справді не було жодних доказів. Крім того, що з королівського рахунку зникли всі гроші. А доступ до нього мав лише він і бухгалтер.
– Є доказ! – раптом вигукнув Роберт і підніс угору банківську картку, якою в скарбосховищі хизувався пан Талоне.
– А-ха-ха! – розреготався генерал-бухгалтер. – Знову купилися! Зеро, нуль! Картка порожнісімо!
Король гарячково провів картку через термінал кавомашини в кутку зали – справді нічого.
Пан Талоне вже був попрямував до виходу, коли зі свого укриття викотив Сулейман Макарович Жаборіз-молодший.
– Ну от ми знову й зустрілися, брехливий кальсоннику!
Він клацнув пальцями, і паж подав принцу ножиці, їхні нагострені леза хижо блиснули в надвечір’ї.
– А навіщо вам ножиці? – стурбовано запитав пан Талоне.
Йому чомусь одразу розхотілося йти.
– Пане суддісімо, заарештуйте мене трішечки, – заблагав бухгалтер. – У цьому королівстві я справдіоні дещісімо пошахраював. Але не з власного бажання! Мене змусили. Ось ця ковбасоне, – вказав він на зачакловану королеву.
– А про це ми її зараз особисто розпитаємо, – вирішив суддя та звернувся до Врушки Пу: – Пані феє, чи не могли б ви нам допомогти?
– Авжеж, звісно! Хіба я її ще не розчаклувала? – похопилася хрещена Принцеси.
У залі тихенько пролунало:
– Пук!
І сором’язливо запахло фіалками.
А фея взялася чаклувати:
– Аворок-алатс-асабвок-алуб…
Ковбаса перетворилася на корову.
– Ой, авелорок! – виправилася Врушка Пу.
Тоді з корови таки вийшла королева.
– Пані ковба… даруйте, королево, – звернувся до неї суддя. – Що ви хочете сказати з приводу звинувачень пана Талоне?
Проте королева нічого не хотіла сказати. Вона розмахнулася й добряче зацідила панові Талоне своїм ковбасним кулаком – той аж вилетів із панталон.
Принц Сулейман Жаборіз зааплодував. І витяг свіжу сигару. А коли відрізав від неї кінчик, повернув ножиці пажеві.
Пан Талоне підтягнув панталони й жалібно заскиглив:
– Ви ще пожалісімо! Буде моє тріумфісімо! Моє Величисімо! Моє Королісімо!
– Пане Талоне, а про награбоване золотісімо ви не забули? – запитала Принцеса.
Бухгалтер гарячково обмацав кишені.
– Чи не це ви шукаєте? – похилитала Принцеса маленьким ключиком.
– Віддай! Усе однісімо ти не знаєш, від чого він!
– Здогадуюся, – загадково всміхнулася Принцеса.
– От і добре! – зрадів суддя. – Іменем закону пана Талоне призначити бухгалтером в Об’єднані Ковбасюки і Ковалівку. А королеву – залишити їхньою королевою. Справу закрито! – оголосив він і нарешті стягнув із себе перуку.