Того ж вечора сповнений рішучості Король скликав таємну нараду всіх спецслужб: секретного міністерства, підрозділу королівської варти, служби технічної підтримки сайту королівства, гідрометслужби, пресслужби товариства рибалок, ради безпеки каналізацій та інших.
Коли секретні службовці зібралися в кімнаті для нарад, Король зачинив двері на всі замки. І розпочав зібрання:
– Шановні колеги! Віта…
– І колежанки, – тут же перебила Короля пані з правозахисної інспекції.
– Перепрошую, – збентежився Король і розпочав заново: – Шановні колеги й колежанки! Вітаю вас на цій урочистій нараді! Сьогодні тут зібралися представники всього…
– І представниці, – жіночка знову виправила Короля.
– …і представниці, авжеж, зібралися, – погодився Король, – усього громадянського королівства, щоб вирішити одну надзвичайно секретну справу. Ця справа, любі друзі…
– І подруги.
– …така секретна ця справа, і подруги також, що про неї я поки що не можу вам нічого розповісти. Ви ж розумієте, про що я? – перепитав Король.
Звісно, ніхто нічого не розумів. Але всі чемно промовчали.
– Отже, – повів далі Король. – Ми мусимо його відшука…
– І її.
– Ні, цього разу тільки його! — наголосив Король. – Цього негід… цього самоз… Словом, цю достойну людину.
Король роздав усім роздруківки з фотороботом імовірної родимки.
– Пильнуйте сіднички! – закликав він.— А як побачите щось схоже – негайно ж повідомляйте мені. Разом ми – сила! – закінчив натхненно.
І всі почали шукати. Спершу в себе. Потім у знайомих. Потім у знайомих знайомих. І так по всьому королівстві – на що й розраховував Король.
– За етикетом, це називається мережевий маркетинг, Ваша Величносте! – зазначив пан Етикетус.
– Мережевий чи в горошок – яке це має значення? Скільки днів уже минуло, а результату все одно немає, – закрився Король.
– Може, він зробив пластичну операцію? – припустив Головний Радник.
– Було б краще, щоб його з’їв якийсь дракон, – продовжив Король.
Отак вони днями й ночами ламали голови в пошуках.
На щастя, у палаці прорвало трубу, і Король хоч на якийсь час зміг відволіктися. Він віддавав вказівки й лаявся. Бігав разом з паном Етикетусом і всіма домашніми, рятуючи цінні килими й меблі. Вичерпував воду відрами й вимітав віником. Навіть пробував власноруч перемотати місце прориву скотчем.
Поки до палацу нарешті не прибув Слюсар-Волоцюга.
– Тоже мені катаклізма, – дожовуючи останню котлетку, Слюсар виловив з води чийсь айпед. – Прям з обіду зірвали.
Тоді витер руки об робу, затримав дихання і з розвідним ключем пірнув під воду. Лити враз перестало.
– Ото й усьо, – випірнув Слюсар-Волоцюга.
Він зняв свою робу і викрутив, явивши загалові широченні квітчасті труси.
Придворні стишено засміялися, вдаючи, що нічого не помітили. А Король звернув увагу на інше. Над лівою сідничкою в Слюсаря-Волоцюги він спостеріг маленьку родиму плямку – у вигляді корони.
– Ну нарешті, – скрушно прошепотів Король і позадкував до сходів. А коли опинився на самоті, викликав таксі.
За кілька хвилин ніким не помічена королівська сім’я залишила палац через чорний вихід.