Наступного ранку король Слюсар прокинувся через мух. Цілими зграями вони набридливо дзижчали йому просто над вухом. Одна навіть набралася нахабності сісти на королівського лоба. Слюсар-Волоцюга намацав під ліжком капець, розмахнувся, щоб прибити муху, але не встиг і влучив собі по носі.
– Ай-ай-ай! – заголосив він, потираючи забите місце.
За тривогою на крик короля негайно збіглася варта.
– Га?! Шо?! – перелякався Слюсар-Волоцюга, як побачив на порозі озброєних людей, і сховав голову під подушку.
– Загін, струнко! – скомандував командир варти. – Бажаємо здоров’я, пане Ваша Королівська Величносте! – і козирнув.
– Шоб і ви були здорові! Перелякали до зелених коників! – вилаявся король, виборсуючись із постелі. – Ділом би яким зайнялися, чи шо? Он лучче мух половіть, а то розвелося – дихати нічим!
– Буде виконано, Ваша Королівська Величносте!
Варта зі списами й сокирами напоготові заповзялася ганятися за мухами. У спальні вмить усе захрускало й задзенчало.
Подалі від лиха Слюсар-Волоцюга вирушив чистити зуби аж у північне крило палацу. Мухи, наче зумисне, подалися за ним.
– Та шо ж це таке, спасу нема!
– Це, Кхи-кха Кхе-лич-нос-кхе, через повні баки сміття, – підказав Головний Радник.
Відмахуючись від мух, король навіть не помітив, де узявся Етикетус.
– А чо ж це вони такі повні? – обурився Слюсар-Волоцюга. – Негайно мені сюди міністра прибирання, хай усе негайно поприбирає!
– Учора ви звільнили його за власним бажанням, Ва-кша Ве-кхи-чно-кхе.
– Тоді прислати міністра королівського транспорту, щоб він прислав сміттєвоза! – наказав король.
– Міністр транспорту теж написав заяву про звільнення, – незворушно доповів Головний Радник.
– Хай замість нього прибуде міністр погоди!
– Кха-ха Ве-кха-кхе-сте, ви звільнили абсолютно всіх міністрів, – відповів пан Етикетус.
Король розгублено подивився у вікно. За ніч на паркані навпроти з’явився ще один непристойний напис.
– Тоже мені ранимі можновладці… – промимрив у задумі Слюсар-Волоцюга. – Ну то й грець із ними! Слухай мій указ. Оголошую всекоролівський суботник! Сьогодні на задньому дворі палацу. Явка обов’язкова, влаштую перекличку!
– Але сьогодні лише вівторок…
– Тоді оголошую вівторник! – вирішив король.
В обідню перерву всі мешканці королівства з морозивом і шаурмою з’явилися до палацу.
– Оце я понімаю, роботящий народ! – на радощах похвалив король. – Значить, до справи!
Слюсар-Волоцюга так вправно всіма керував з балкона й командував, що вже за годину від сміття не лишилося ані сліду. Натомість воно опинилося десь за парканом палацу.
– Ви молодці! – похвалив король громадян після завершення вівторника. – Шуруйте на кухню, тьотя кухарка дасть кожному по котлетці. І до зустрічі на середнику! А потім на четвернику, на п’ятнику… – замріявся Слюсар-Волоцюга.
Коли всі розійшлися, до короля підійшов Головний Радник.
– Ва-кха Кхе-лич-кхе-кхе, але це не вирішить проблеми, – зауважив пан Етикетус.
– Слухай, дружище, ти бодай раз латав трубопровід люмінієвим дротом і стамескою? – запитав у нього король.
– Здається, не доводилося… – невпевнено відповів Головний Радник.
– То шо ти тоді розумієш у проблемах! – махнув рукою Слюсар-Волоцюга.
У двері постукали.
– Це, мабуть, іноземний посол, – припустив пан Етикетус. – Він дуже хоче нарешті з вами зустрітися.
– Ото приставучий. Не бачить, шо тута й без нього дурдом, чи шо? – роздратувався король і сховався до шафи. – Скажи, шо ми зникли, нікого нема вдома!
Бо вдома вже й справді нікого не було.