Зранку королева Об’єднаних Ковбасюків і Ковалівки приїхала знову. У спокусливій сукні й на ще вищих підборах. І привезла з собою дві рожеві валізи на коліщатках.
Слюсар-Волоцюга, обклавшись словниками, писав щось за своїм робочим столом.
– Добре, шо ти вернулася! – зрадів він просто Люсі. – Як правильно пишеться: об’ява чи оголомшення?
– А чим це ти займаєшся? – поцікавилася вона.
– Таж тре найти нову кухарку, поки в мене живіт до спини не прилип, – понуро відповів король.
– Нащо тобі нова кухарка, коли в тебе є я, – мовила королева й вийняла з однієї валізи цілий контейнер свіжих котлеток.
Слюсар-Волоцюга аж очі втопив у такій смакоті. Щоправда, у палаці геть не було посуду – ні чистого, ні брудного. Ще й кран потік.
– Ех, і полатати нема кому… – зітхнув Слюсар-Волоцюга.
Довелося снідати просто з контейнера.
Коли король Волоцюга наївся, настрій у нього суттєво поліпшився. Навіть серце закалатало якось натхненніше. Він вирішив взятися нарешті до роботи та знову всівся за письмовий стіл.
– Усе-таки шукатимеш кухарку? Невже не сподобалися котлетки? – ображено запитала королева.
– Навпаки – дуже понаравилися! – гаряче запевнив Слюсар-Волоцюга. – Але ж тре ще писати об’яву на нових міністрів…
– Нащо тобі нові міністри, коли в тебе є я, – заперечила на те королева Люся. – Ні про що не турбуйся, я все владнаю! – запевнила. – А якщо тобі аж так приспічило писати, то напиши якісь продавальні тексти. Чи вірші, наприклад.
– А й справді, це ж набагато легше! – зрадів король. – Ти просто вумніца!
На радощах Слюсар-Волоцюга хотів навіть поцілувати королеву, але в голові в нього вже закружляли рими, і він заповзявся ловити їх на папір.
А поки король з головою поринув у літературну творчість, просто вумніца Люся не втрималася й нишком приміряла його корону поверх ковбасячої діадеми.
– А мені личить, – задоволено сказала королева, розглядаючи себе в дзеркалі. Відтак зайнялася справами королівства.
Спершу вона викинула з рамки у вестибюлі фотографію гідромасажної ванни, встановлення якої було першим серйозним завданням Слюсаря-Волоцюги після закінчення слюсарного училища. І вставила туди свій портрет. Потім вибрала для себе найрозкішнішу спальню в палаці. А коли порозкладала там речі з другої валізи, змучена всіма переїздами, з чистою совістю вляглася подрімати.
Тим часом розпочався середник. Людей на нього зібралося значно менше, ніж учора. Вони мляво поперекидали сміття за паркан палацу. На якому, до речі, з’явився вже третій непристойний напис. А що ніхто не керував, то відразу подалися на кухню. І за відсутності кухарки задовольнилися тим, що знайшли самі: карпачо з морського гребінця з маракуєю; телячими щічками, тушкованими в червоному вині; каре із середземногірського ягняти, приготованим у хопстері з гливами та маніоком; філе запеченого палтуса з овочевим пюре й тапенадою з маслин каламата; креветковими сувлакі під кремом із чорних лисичок, притрушеними копченим сухим сиром.
На жаль, подальшому бенкетуванню завадила сирена сигналізації холодильника. І відвідувачі середника порозбігалися хто куди. Хоча насправді тривога була марною – це задзвонило нагадування в телефоні королеви Люсі про черговий почастунок короля. Прокинувшись, вона яскравіше навела макіяж і подалася з новою порцією котлеток до Слюсаря-Волоцюги.
Від барвистої Люсиної вроди, підкріпленої соковитими котлетними смаками, серце короля Слюсаря закалатало ще натхненніше. І по обіді він наважився почитати їй свої щойно написані поезії.
– Цей вірш я присвятив тобі! – урочисто оголосив король.
Він добре прокашлявся, щоб побороти хвилювання. А тоді почав читати:
– Чого тиняєшся мені
- В дворі?
- Шо витріщаєш ти на мене
- Банькаті очі ті пухкі,
- Пахкі,
- Немов котлеток бік печений?
- Чому уста твої криві?
- Який проклін, яке іржання,
- Яке комарине дзижчання
- Із них, мов каркання скажене,
- Зривається прямо на мене
- В живіт?
Королева аж закашлялася від несподіванки.
– Оце так мутант… тобто талант… – прохрипіла вона, силкуючись дібрати слова.
– Тобі справді сподобалося? – втішився Слюсар-Волоцюга.
– Дуже! – королева швиденько скривила подобу усмішки.
– Тоді я прочитаю ще на патріотичну тему:
- Любіть королівство, котлетки любіть,
- Любіть шаурму й бутерброди…
І Слюсар читав усе нові й нові поезії, аж доки надворі не стемніло. А потім доки не перегоріла лампочка в люстрі. А потім не зійшов місяць. А потім не згасла остання зоря, і королівські вірші нарешті не заглушило кукурікання перших півнів. Відтак у палаці запанувала тиша.