Більша частина від меншої частини громадян королівства зраділа, коли Слюсар-Волоцюга успадкував корону – нарешті покерувати їхньою державою випав шанс простій людині з народу. Проте радість була не надто довгою. Щойно колишній слюсар прибрав до рук пульт керування, як справи королівства пішли на спад – навіть попри те, що король рішуче дочитав до кінця інструкцію.
Спочатку зіпсувалася погода. І раду їй не міг дати жоден зі знайомих теслярів, чоботарів чи кочегарів, яких Слюсар-Волоцюга почергово призначав новими міністрами – надворі ставало дедалі холодніше й похмуріше.
Потім погіршилася якість какао в розливних автоматах, зросли ціни на гарбузи, а вулиці переповнилися сміттям. Дещиця його походила з палацу. Звідки бралася решта – ніхто не знав. Через вуличний сморід припинили роботу пункти продажу цукрової вати. Зграї мух організованими терористичними групами обсідали всі вікна й ліхтарі. Лампи не витримували навантаження й гасли. У темряві зросла кількість поцілунків. Як наслідок — збільшилася концентрація флюїдів в атмосфері, що негативно позначилося на роботі авіатранспорту. Це натомість спричинило черги на тролейбусних зупинках і загальну економічну кризу.
І за таких скрутних умов новий король, схоже, геть звихнувся: роздобув собі мікрофон, під’єднаний до всіх гучномовців королівства, і тепер щоранку з кожного стовпа наживо лунали вірші в авторському виконанні Слюсаря-Волоцюги.
Бо король і справді збожеволів. Тільки не так, як сподівалася менша частина від більшої частини громадян. Невідь скільки тисяч щасливих хвилин спливло відтоді, як він збожеволів від кохання – до незрівнянної королеви Об’єднаних Ковбасюків і Ковалівки та просто вумніци Люсі.
Люся від цього почувалася теж незле. Вона цілими днями робила собі манікюри та вряди-годи розігрівала в мікрохвильовці напівфабрикатні котлетки зі служби доставки, щоб згодувати їх королю. А заразом і тим громадянам, які навіть після остаточного спустошення всіх холодильників у палаці продовжували навідуватися по всяку всячину на понедільники, вівторники, середники, четверники та п’ятники (з вихідними в суботу й неділю).
Відчуваючи котлетну гостинність, вони також закохувалися в таку по-ковбасячому чарівну королеву. А потім розповідали про її принади всім знайомим. І вони також закохувалися, заочно. Навіть жінки. Тому невдовзі майже все королівство, наче епідемією, було охоплене коханням.
Не закохалися в королеву Люсю лише Альберт з Робертом, бо їм ще рано було закохуватися в дорослих королев. Та, можливо, Головний Радник пан Етикетус, який мав принципову позицію проти котлет. І взагалі подівся деінде.
Слюсар-Волоцюга спочатку ревнував королеву. Утім, служба доставки її королівства працювала справно, і котлеток вистачало на всіх. Хоча поділ обох королівств на її та не її був тепер доволі умовний. Між державами вже запровадили безвізовий режим. А невдовзі король Слюсар-Волоцюга та просто королева Люся з Об’єднаних Ковбасюків і Ковалівки у віршованій формі оголосили про своє ще більш об’єднавче весілля.
Альберт з Робертом від цієї новини впали в розпач. Вони ніяк не могли змиритися з повільною котлетною окупацією їхнього королівства. Але переконати когось чинити опір була марна справа: громадяни по вуха осліпли від кохання. Тому брати-близнюки не мали іншого виходу, як тільки самим стати на боротьбу з котлетним режимом.