Водій лімузина підкачував спущене колесо навпроти флігеля урочистих подій у палаці. Королівський реєстратор народжень, смертей і одружень згрібав останнє сміття в купи обабіч входу, а пані вахтерка прикрашала їх святковими стрічками. Вибоїна перед сходами була застелена червоною доріжкою.
Кабінет реєстрації одружень потроху наповнювався почесними гостями: слюсарями збоку короля Волоцюги, а також ковбасницями з боку королеви Люсі. Тільки Альберт і Роберт пробралися на весілля без запрошення.
Стіл посеред кабінету, сервірований одноразовим посудом, смачно пахтів котлетками на всяк смак – зі свинини ерімантського вепра, ікри лохнесського чудовиська, гусятини кушнірського гусака, жаб’ячих лапок… Були тут і вегетаріанські котлетки з лободи й часнику. Тож гостям аж слина котилася від урочистості моменту.
Нарешті заграв траурний марш Зіґфріда.
– Ой, вибачте, забули переставити! – пан реєстратор поквапився замінити платівку на марш Мендельсона.
І саме вчасно – на червоній доріжці з’явився Слюсар-Волоцюга у святковій робі. Позаду його непевну ходу підштовхувала намарафечена засобами особистої зваби королева.
– Яка чарівна пара, – просльозилася від зворушення пані з ковбасниць.
– Гірко! – загорланив один зі слюсарів.
– Рано ще! – підштовхнула його під бік дружина.
Реєстратор шлюбів постукав по столу, вимагаючи тиші. І коли хвилювання в залі вляглося, розпочав весілля:
– Вашмосць дармоїди вельможі! Шановні пані та панове трудящі! У цей похмурий святковий день ми зібралися з нагоди урочистого торжества. Сьогодні високоповажні молодята король і королева, мов голуб’ята… тобто як тетерук і чапля, стають на весільний рушничок. Як кажуть у народі: не втаїться кохання, як у мішку шило! І в цей похмурий святковий день шило кохання стрілою амура навіки пронизає два юні серця – як чоботи в парі, як сонце і місяць, тролейбус і дроти… – пан реєстратор геть розходився в пишномовстві.
Знуджені гості поглядали на холонучі котлети.
– …сімейне життя схоже на човен, що торує шлях буремним океаном житейських буднів… – вів далі реєстратор.
– Коротше не можна все це бла-бла-бла? – нетерпляче рубонула королева.
– Перепрошую, – знітився реєстратор одружень. – Отже, якщо хтось має щось проти, нехай скаже це зараз або мовчить навіки!
Ніхто анічичирк. Тоді королівський службовець продовжив:
– Чи готові ви, вельмишановна пані Люся, королева Об’єднаних Ковбасюків і Ковалівки, взяти за чоловіка цього поважного пана короля Слюсаря-Волоцюгу?
– Так, авжеж! – гримнула королева.
Роберт укотре поглянув на годинник.
– Нуде ж він, де?.. – смикнув брата за лікоть.
– Може, у нього вайбера немає й він не бачив наших фоток? – нервово припустив Альберт.
– Показує, що доставлено… – відповів Роберт.
– Чи готові ви, Ваша Величносте, – вів далі пан реєстратор, – взяти за…
Король Слюсар перебив службовця:
– Так, я готов прочитати всім готового любовного вірша, якого написав моїй коханій ковбасочці Люсі, поки теліпався на цю свайбу звивистою дорогою життя з ямами й лежачими вартовими.
Він вийняв із внутрішньої кишені зіжмаканий аркуш і почав декламувати:
- Котлетками сказала ти: люблю.
- Мій шлунок смачно прийняв цей дарунок.
- Тепер колечко я тобі даю,
- А ще свій настоящий поцілунок.
- Життя без тебе, наче макарон,
- Як сон жахний у ліжечку двоспальнім…
На жаль, закінчити королю не дали. Двері до зали з грюкотом розчинилися.
– Я протестуватто! – заверещали з-за них.
У сяйві електросвічок постав розлючений пан Талоне.
– А щоб вас грім побидто, злидні обсідто, шкварка язико манджаре! Я категорічіссімо протівіссімо! – надривався він не своїм голосом. – Цьому будто тільки через міо вбиванто!
– Ну шо ж, вбиванто, так вбиванто, – погодився Слюсар-Волоцюга. – Арештувати і стратити! – наказав почесній варті слюсарів.
Слюсарі вихопили з піхов обценьки, плоскогубці й лобзики. Тут би панові Талоне й настав кінець.
Проте не настав – королева Люся раптом випурхнула з-під вінця.
– Не чіпайте його! – вона заслонила грудьми непроханого гостя.
Пан Талоне на радощах обхопив стан королеви. Слюсар-Волоцюга схопився за серце.
– Зрада! – пирснув він слиною.
Кров ревнощів вдарила Слюсареві в голову. З тарілки котлеток король висмикнув тризубець.
– Так не діставайся ж ти нікому! – прогорлав Слюсар-Волоцюга і шпурнув тризубець у закохану пару. Тут би їм обом і настав кінець.
Проте не настав.
– З днем наро-о-одження тебе-е! З днем наро… – знагла заспівав хтось, але дзенькіт тризубця перервав пісеньку.
Врушка Пу беркицьнулася на підлогу.
– Пук! – тільки й почулося. І запахло парною кількістю лілій.
Слюсар-Волоцюга сполотнів.
– Вічно вона з’являється в непідходящий момент… – пролопотів він, виправдовуючись.
Фея Врушка Пу, яка була хрещеною Принцеси, справді все на світі плутала, а особливо – дату народження своєї хрещениці. Тому виникала з нікуди й будь-де.
На щастя, вона була жива й підвелася на ноги.
– Добре, що я завжди телепортуюся в засобах пасивної безпеки, – сказала фея, розглядаючи дірку в шоломі. – Що тут узагалі коїться?
– То вас женити чи вже не женити? – розгублено запитав королівський реєстратор, який весь цей час так і простояв з обручками напоготові.
– Авжеж, що женити! – королева Люся поспішила до короля. Вона тицьнула йому котлетку. – На от, поїж, і настрій поліпшиться.
Слюсар-Волоцюга знехотя відкусив. І справді повеселішав.
– Я подумаю, – сказав він ображено.
– Що тут думати? – просто Люся обхопила голову короля й приготувалася до поцілунку.
Йому аж очі розгорілися від близького жару червоних губ.
– Шо там де підмахнути? – прохрипів король Волоцюга, захлинаючись словами.
– Тоді оголошую вас… – почав королівський реєстратор.
– Я викликандо тебе на дуеле, ступідо слюсаре! – пан Талоне вистрибнув поперед реєстратора й пошматував журнал одружень.
– Ох же й приставучий панталонник! Уже набридло тебе вбиванто! – розлютився Слюсар-Волоцюга. – Вважай, що ти вже не жилець!
– Гірко! – знову не до місця загорланив хтось.
Цього було достатньо, щоб утомлені від любовних баталій і збуджені котлетними пахощами гості врешті-решт накинулися на стіл. І королівський реєстратор весіль був змушений оголосити в дуелі обідню перерву.