Під час обідньої перерви Альберту й Роберту нарешті вдалося розповісти феї Врушці Пу, що ж сталося в королівстві, відколи Король зацікавився своїм паспортом.
– Дурниця якась – цікавитися такими дурницями, – пхикнула на те фея, яка сама загубила дві літери з паспорта і стала Врушкою, а не Ватрушкою, але ніскілечки цим не переймалася.
– То, може, ви наведете лад у нашому королівстві? У вас же є чарівна паличка, – з надією запитав Альберт.
– Є то вона є, але ж тут справи любовні… Це вам не яку-небудь витребеньку начаклувати, – ухильно відповіла фея Врушка. – Та й паличку треба мати потужнішу.
Після того як фея спробувала дізнатися, чи личитиме їй світле волосся, але замість блондинки випадково перетворила себе на сніжинку й ледь не розтанула, перш ніж згадала правильне заклинання, вона стала обережніше поводитися з чарівною паличкою.
– Що ж робити? – зітхнув Роберт.
– Для початку – трохи перекусити. Я страшенно зголодніла!
Врушка Пу наклала собі цілу гору апетитних котлеток, поки їх усі остаточно не проковтнули інші гості. Але щойно відкусила одненьку,як закашлялася й виплюнула на серветку.
– Що це за гидота? – скривилася пані фея.
– Пук! – наче на підтвердження, у повітрі розлетівся аромат смердючих стапелій.
– Це котлети королеви Люсі. Народ наминає їх, аж за вухами лящить, – розповів Альберт.
– Зараз перевіримо, що там лящить… кусь-котлетус-оптикус! – заплющивши очі, фея Врушка проголосила заклинання й обережно змахнула чарівною паличкою.
На тарілці з’явився спочатку молоток, він перемінився на шпаківню, потім на розкладну лопату, вату, церату, гармату, санчата, лещата, шланг, насос, повітряну кульку, жуйку, дзвін, пластилін, гуталін, пензлі, фотоапарат… Альберт і Роберт зачудовано дивилися на потік чарів. Зрештою праска перетворилася на мікрофон, а мікрофон – на мікроскоп.
Врушка Пу притулилася до його вічка й роздивилася надкушену котлету.
– Я так і знала! – озвалася вона по хвилі. – Просто дешева магія з інтернету. Барвінкове листя, вербена, перстач повзучий, пелюстки троянди флорибунди, сушені мишачі вуха й екстракт лебединої вірності. Загалом це найпоширеніший рецепт приворотного зілля з додаванням ГМО, підсилювачів смаку, ароматизаторів і пальмової олії. Ось тому вони всі й закохалися в королеву!
– А бувають якісь таблетки від цього? – запитав Роберт.
– Щодо таблеток – навряд… – Врушка Пу задумалася. – Тут може допомогти жива вода. Вона ж бо від усього допомагає: від смерті, нежитю, бородавок… То від котлеток і поготів.
– Тоді просто треба напоїти всіх живою водою! – зрадів Альберт.
– Так, але з цим є певні технічні проблеми…
Однак про них фея не встигла договорити.
– То ви будете дуелитися чи ні? – запитав реєстратор смертей і одружень. Йому набридло гаяти день без діла. І він хотів нарешті бодай щось зареєструвати.
Король відірвався від королеви Люсі.
– Зара, люба, я швидко! – кинув він на прощання й засукав рукави.
– Міо ковбасоле, я звільнянто тебе від цього аморале суб’єкто! – пообіцяв пан Талоне й сильніше затягнув підтяжки.
Тут би їм обом і прийшов кінець.
– Почекайте, почекайте! – навперейми вибігла Врушка Пу. – Аякже вибір зброї і секундантів? – запитала вона.
– А шо, треба? – розгубився король.
– Ну, загалом такі правила, – погодився з феєю королівський реєстратор.
– Хай тоді сам вибирає, мені байдуже, чим його штрикнути, – махнув рукою Слюсар-Волоцюга.
Врушка Пу припала до пана Талоне й довго щось шепотіла на вухо. Спочатку дуелянт лише заперечно мотав головою. Але зрештою вони про щось домовилися. Пан Талоне виступив наперед і якось дивно посміхнувся до короля.
– Я вибиратто розвідайте ключе! – оголосив він.
А фея Врушка поспішно додала:
– Хто першим відремонтує каналізацію – той і переміг!
Присутні слюсарі дружно розреготалися.
– Ха! Ну це даже лучче! – зрадів Слюсар-Волоцюга. – Тоді тобі точно кришка!