– Що, кран так і крапає? – запитала власниця однокімнатної малосімейки на вулиці Болотній, 31.
– Я крутив-крутив, а воно ніяк… – знітився Король.
– Оце такі тепер чоловіки пішли, – зітхнула пані господиня. – Ну геть нічого не вміють!
Вона заліпила кран жувальною гумкою. Відтак двічі перерахувала виделки й чашки на кухні. Залізла на табуретку і провела серветкою по внутрішній частині абажура.
– А чого це у вас так брудно? – пані здавачка піднесла серветку аж під самий ніс.
– Ми щодня змітаємо пил і миємо підлогу, – доповіла Королева.
– А треба двічі на день! – господиня потрясла пальцем у повітрі. Але раптом побачила таке, від чого ледь не беркицьнулася з табуретки.
– Ваза! – верескнула вона тремким голосом.
– Що ваза? – перелякався Король.
– Вона стояла на іншій полиці!
Пані здавачка поспішила до серванта. На щастя, ваза була ціла. І власниця обережно переставила її вище.
– Я забороняю вам торкатися цієї вази! – суворо попередила вона. – Мені її подарували за сумлінну працю, ви зрозуміли? – господиня окинула оком королівську сім’ю. – Хоча що ви можете розуміти… Тепер так сумлінно вже не працюють.
Потім вона пройшла до кімнати.
– А це що за пляма? – спостерегла на килимі.
– Це було ще до нас! – поквапилася відповісти Королева.
– Такого не може бути! – обурилася пані власниця. – Я здала вам квартиру в ідеальному стані!
Королева зблідла.
– Але ж дивіться самі: це стара плямка, затерта…
– А, справді, – згадала пані здавачка. – Це я колись забула вимкнути праску, – і вона прискіпливо обстежила кімнату. – Ну, добре, поки що нічого не поламали, – підсумувала свої спостереження.
Король і Королева зітхнули з полегшенням.
– Ледь не забула,— знову озвалася господиня. – У королівстві криза. Тому з наступного місяця я підвищую плату.
– Але ж ви вже підвищували її минулого місяця! – обурився Король. – Ми й так ледь зводимо кінці з кінцями.
– Якщо вас щось не влаштовує…
Знагла у двері постукали. Потім загрюкали. А відтак заграли у дзвінок фанфарами.
– Я вас попереджала: щоб ніяких гостей! – наїжачилася здавачка.
– Але ми нікого не чекаємо… – запевнила Королева.
За дверима почали свистіти й тупотіти ногами. Тож довелося відчинити.
До квартири ввалилися Слюсар-Волоцюга, Альберт і Роберт, фея Врушка Пу, королівський реєстратор і решта зівак.
– Три-чотири, – махнув пан реєстратор. І всі гуртом, наче злагоджений хор, заспівали державний гімн.
– Слава королівству! – на завершення гукнув хтось із юрми.
– Негайно звільнити приміщення!!! – заверещала притиснута до гарнітура власниця квартири.
– А що, власне, відбувається? – поцікавився Король.
– Ну, я цей… тойво… вопщем, осьо… – Слюсар-Волоцюга тицьнув Королю корону.
– Як це?.. – розгубився Король. – У мене ж не те походження…
– Я ж казав, що він відмовиться, – розчаровано прошепотів реєстратор.
Виникла незручна пауза. Аж тут Слюсар-Волоцюга спокійно промовив:
– А я собі так подумав: неважно, який у кого родовід, важно – хто кожен з нас за покликанням.
Королю невідь чому на очі навернулися сльози. Аза розчиненими дверима почулася якась вовтузня.
– Та що ж це за неетичність, дайте пройти врешті-решт, у мене важлива інформація! – долинув знайомий голос.
– А ось і дружище Етикетник вернувся! – зрадів Слюсар-Волоцюга. – Пропустіть його!
Пан Етикетус насилу пропхався до переповненої кімнати, навіть не зміг уклонитися Королю й Королеві, тож просто кивнув.
– Ваша Величносте, я провів незалежне дослідження ДНК, – виголосив Головний Радник. – Ви – справжній король цього королівства!
– Хто? – роззявила рота пані здавачка.
Король сторопів. Потім розгнівався.
– Та що ви мені голову морочите! – закричав він. – То король, то не король. А тут за житло платити нема чим!
– Ваша Величносте, я пожартувала, ги, – удавано посміхнулася господиня.
– А його теща що, теж пожартувала? Та за такі жарти я… я… – Король стиснув кулаки.
– Ваша Величносте, моя теща тут ні до чого! – заступився Головний Радник. – Адже цей слюсар теж справжній Король.
– Брат-близнюк, чи що? – з недовірою поглянув Король на Короля.
– Аж ніяк, Ваша Величносте. Просто в нього таке прізвище, Сигізмунд Людовикович Король.
– Гізумруд Льодовникович, – повторив Слюсар-Волоцюга. – А шо, мені нравиться!
Усі засміялися.
– То що, ви повертаєтеся, Ваша Величносте? – з надією запитав Альберт.
– Я подумаю, – відповів Король і рішуче надів корону. – А ти, Гізмунде Слюсаревичу, поки полагодь тут кран.
– Буде зроблено! – зрадів Слюсар-Волоцюга.
– Слава, слава, слава королю! – загорланив натовп і на руках поніс королівську сім’ю налагоджувати державні справи.
Останнім квартиру залишив пан реєстратор. Спорожнілим житлом війнув протяг і хряснув дверима аж так, що на кухні затрясся сервант. Від цього ваза на верхній поличці підстрибнула, відтак невдало приземлилася й покотилася до краю. І поки пані господиня відчайдушно роззявила рота, встигла розбитися на найсумлінніші друзки.