Ось і настала субота. Свідомі громадяни королівства, тобто всі його мешканці, з граблями й лопатами зібралися на королівському подвір’ї на справжній суботник. Трохи запізнившись через затори прибиральних машин на дорогах, підкотив і вичищений до помаранчевого лиску сміттєвоз. І закипіла робота.
Королівський парк перемінявся на очах. Усі бур’яни були виполоті до останнього корінця, газони підстрижені, мов під лінійку, статуям почистили вуха й зуби, а паркан покрили трьома шарами свіженької рожевої фарби. Король натішитися не міг своїми підданими. У гумових чоботах і рукавичках він ледь поспівав копати, гребти й фарбувати разом із ними.
А Королева з пані кухаркою марно силувалися підрахувати точну кількість учасників суботника, щоб правильно зробити на всіх огіркових коктейлів і напекти помідорних тістечок.
Коли ж із парковими роботами було покінчено, містяни взялися за головне. Вони обв’язали повалену вежу сотнями мотузок і обхопили їх тисячами рук. Раз, два! Ще раз – і невдовзі палац стояв на своєму колишньому місці, ніби й не падав. Ба краще – його теж перефарбували в рожеве й наново обплели плющем. Фея Врушка Пу начаклувала палацу яскраву ілюмінацію (щоправда, спочатку в неї вийшли ілюмінатори), а Слюсар-Волоцюга відновив подачу живої води. Королівство нарешті поверталося до нормального життя в мирі й достатку.
– І все закінчилося етикетно, – задоволено мовив Головний Радник.
– Почекайте, але ж я досі не дізналася свого справжнього імені, – нагадала Принцеса.
– До речі, і я теж, – підхопив Король.
– Це все тому, що в нашому королівстві, згідно з етикетом, королям не дають імен, щоб не заплутатися. їх просто нумерують латинськими цифрами, – відповів пан Етикетус. – Наприклад, ваш номер, Ваша Величносте, сто тридцять четвертий. Або Король СХХХІV.
– Не такий уже й поганий номер, – зазначив Король.
– А в мене який? – запитала Принцеса.
– А ви поки що лише принцеса, – зауважив Головний Радник.
– Ех, навіть номера немає, – засмутилася Принцеса.
– Не журися, донечко. – Король ніжно обійняв її. – Я щось придумаю.
І зранку Король придумав щось таке, що королівські сурмачі розтрубили на всі сторони світу:
– Увага! Увага! Кожен може назвати принцесу! Того, хто запропонує найкращий варіант імені, буде нагороджено королівською грамотою й цінним призом у вигляді шоколадки. Варіанти можна подавати до королівської канцелярії з 9:00 до 18:00. Перерва на обід з 13:00 до 14:00.
Наступного дня ще до початку прийому біля віконця королівської канцелярії вишикувалася довга-предовга черга охочих назвати принцесу. Настрій у всіх був святковий. Чоловіки були при краватках, жінки вдягнули білі гольфи й бантики, дехто навіть прийшов з повітряними кульками.
Уже за першу годину секретарі канцелярії зареєстрували вісімсот шістдесят сім заяв. До вечора кількість імен обчислювалася десятками тисяч, а за тиждень мешканці королівства запропонували понад мільйон варіантів принцесового імені. Принцеса аж пищала від захвату. А бідний Головний Радник, підбиваючи підсумки голосування, кілька днів тільки тим і займався, що розкладав імена в стосики.
І ось нарешті настав день оголошення результатів народного ім’явиявлення. Уся королівська родина, посли інших королівств, придворні та випадкові перехожі зібралися в тронній залі. На теці перед Королем лежав запечатаний конверт з іменем, якого поки що ніхто не знав.
Після виступу трубадура Віника та натхненних промов гостей Король театрально надірвав конверт.
Від хвилювання Принцеса заплющила очі. Та виявилося, що всередині був ще один конверт із затемненої плівки. І розірвати його ніяк не вдавалося. Хтось із камердинерів мерщій помчав по ножиці. Але урочистість моменту була втрачена.
– Вибачаюся, а мона я прочитаю віршик, поки у вас тута технічні проблеми? – несміливо запитав Слюсар-Волоцюга.
А що ніхто не заперечував, то він розхрабрився й вийшов на середину зали. Поправив берет. Та й почав читати напам’ять:
– Ти знаєш, шо ти – Мальвіна?
- Чи Сара, чи Розалі?
- Устина, Одарка, Зіна?
- Хима, Додорка, Ніна?
- А хочеш – Лілі.
- Більше тебе не буде.
- Тобто це будеш ти,
- Тільки уже Ангеліна,
- Белла, Фота, Жозефіна –
- Так шо прощай-прости!
- Скіко імен для тебе –
- Але спішити пожди.
- Бо, може, воно й не треба?
- А бути собою треба –
- Зара і назавжди.
- Бо ти на землі – не Тіна,
- Не Проня, не Амелі.
- Усмішка твоя – не Ліни,
- Вуха твої – не Діни.
- Принцеса ти на землі!
Зала вибухнула оплесками.
– Гарно ти це придумав, пане Сигізмунде! – похвалив автора Головний Радник, ледь стримуючи сміх.
– Кожен сантехнік у душі трошечки поет, – цілком серйозно відповів Слюсар-Волоцюга та зашарівся.
Тим часом Король надрізав другий конверт і витягнув з нього краєчок картки з іменем. Одному з вартових, який стояв якраз за спиною Короля, здалося, що на мить він побачив на картці перший склад імені – «При». Щоправда, читати він умів доволі кепсько.
– Стійте! – закричала Принцеса. – А якщо нове ім’я мені не сподобається?
– То тебе називати чи ні? – розгубився Король.
– Так! Тобто ні,— відповіла Принцеса. – Я ще подумаю.
Король засунув картку назад.
– Тоді наразі танці! – оголосив він.
Після танців був торт, перегони на пегасах, повітряна вистава світляків і шоу невдалих фокусів від пані феї. Тож свято вдалося на славу – і на ранок усі з нетерпінням чекали, коли в офіційній групі викладуть фото та відео з події. Навіть Принцеса, яка поки що так і не вирішила, треба їй нове ім’я чи це в неї таке прізвище.
КІНЕЦЬ!