Того ранку, коли починається наша велика пригода, Карр Топляник механічно жував свій НЗМ – недоторканий запас медопластиків. А треба згадати, що саме так називалися ці коржики. Легкою хлоп’ячою ходою він піднімався в гори. А ніщо так не додає енергії, як солодке сухе тістечко. Його можна довго тримати в роті і повільно смакувати. Карр їв його і ненавидів. Ненавидів, але їв. І навіть химерна кудлата хмаринка, яка оповила вершину Лазанні, не могла відволікти хлопчика від сумних думок.
Уявіть собі, якби вам було сім років і ви працювали молодшим помічником у кондитерській свого дядечка Тісса Течка… Якби щоранку ви мусили просіювати купу борошна. Потім рубати і підкидати в піч спеціальні каучукові дрова, адже тільки вони надають медопластикам особливої гнучкості. Потім треба було відміряти на електронних вагах точно п’ятнадцять зерняток з баночки з загадковою позначкою «V» на кришечці… І врешті, зібравши пилок із сорока засушених бджолиних лапок, посипати теплі коржики. І все за умов повної секретності рецептури… А потім… потім від вас ще вимагалося рознести постійним клієнтам пакунки з теплими коржиками до сніданку і казати «прошу», схиляючи в поклоні абсолютно дурнуватий білий ковпак.
Я переконана, що якби вам навіть через місяць мало виповнитися вісім років і вам обіцяли подарувати велокрут, ви б усе одно зненавиділи і мед, і бджіл, і тісто, і течки… А єдиною їжею, достойною справжніх мужчин, вважали гамбургери «Біг Бик» з ресторану супершвидкої їжі, який нещодавно відкрили в центрі Окрайців. «Бігом у Біг, купуйте Бик!» – класно сказано!
Сьогоднішній ранок почався, як звичайно… Ну, там пересіяти борошно, бо таким чином, бачте, воно збагачується киснем, далі – нарубати дровець, тоді – відміряти «V»… але баночки з секретною ароматичною сумішшю, яку так пильнував дядечко Тісс, на місці не виявилося! Страшніше годі було собі уявити, адже рецептом можуть заволодіти конкуренти. Далі все пішло, як уві сні. Розгніваний дядечко Тісс, белькотання Карра, що він, мовляв, не брав клятої банки. Знову дядечко, який вкотре нагадав малому про те, що саме він, Тісс, навчає його, Карра, премудростям хлібної справи. Що все минає, а хліб, хліб – це вічне! І якщо вже Карр не хоче одержати велокрут, то нехай і надалі розкидає по всій кухні дорогоцінні рецепти.
I ось уже Карр, покинувши свій куховарський ковпак на прилавку пекарні, ковтаючи сльози, піднімався стежкою в гори. Якби мамця не поїхала на заробітки в Голіліщину і не залишила його під опікою дядечка, все було б інакше, схлипував хлопчик. На самому краю урвища він сів на свій улюблений камінь – Камінь сумних роздумів – і, як завжди, поринув у ці самі… сумні роздуми. Але, повірте, весняний ранок не сприяє тривалій зажурі, й Карр дуже швидко взявся розглядати сонне містечко.
Ось виносять столики з бігбургерної, а в пансіоні тітоньки Сухаррі відчиняють ставні. Он місцевий поет Ямб Лучко вийшов на балкон, щоб вивісити на просушку написані за ніч нові вірші. «Вірші Ямб Лучка – дуже влучні!» – класно сказано! А там, трохи далі, у вікнах Мерії, промайнула чорна постать. Вранішнє сонечко відбилося від якогось предмета в руках незнайомця… Що ж він стискає, щось таке блискуче стискає? Бляшанка… чи що?
«А-а-а!» – на цьому місці Карр, як на зло, втратив рівновагу і зірвався в урвище, яке згодом назвуть Глибока Депресія. Але це буде дещо пізніше, а зараз ми спробуємо пильніше роздивитися дивний блискучий предмет і постать зловмисника, який заліз до Мерії на світанку.