Рожева хмаринка з подушок і мережива поворухнулася, і з неї випірнула кучерява голівка. Анна Смет прокинулася зі страшенним неспокоєм у серці. Їй наснилося, що вона летить у прірву і кричить: «А-а-а!» Чи навпаки, хтось летить у прірву і кличе: «Анна, Анна!»
Всі вихованки пансіону ще спали, і тільки власниця пансіону – тітонька Сухаррі почала готуватися до уроків. Скреготала пилка – це вчителька випилювала для кожної учениці спеціальний сухарик з індивідуальним завданням на день. А що не кажіть, Мусіс Сухаррі таки знала смак в індивідуальному вихованні. Саме тому до пансіону шляхетних сухар… перепрошую, шляхетних панянок звозили дівчаток з усієї округи. Матусі сподівалися за п’ять років зробити зі своїх дочок справжніх леді. Хоча мало хто на Окрайчанщині достеменно знав, що ж воно таке – леді.
За офіційною версією, Мусіс Сухаррі була родом із самих!.. Великих Баштанців. Але викладачка рідко згадувала про своє походження. Подейкували, що правильна назва її рідного містечка була дещо інакшою – Великі Безштанці. Але повернемося до нинішніх турбот викладачки.
Основним засобом виховання в пансіоні була сувора дієта. А ще – спеціальні наносухарі з висушеними знаннями. Анничка, – а саме так називала Анну Смет її бабця в якомусь, здавалося, давноминулому житті… – тож, Анничка дуже хотіла пити. Кожен, хто пройшов випробування сухарями, знає, про що йдеться. Ось головні симптоми цієї «спраги». По-перше, вам зовсім не хочеться сухарів, а навпаки – ви мрієте про оладки, які пече бабуся на сніданок у рідних Гречаниках. По-друге, замість сидіти в задушному класі, страшенно хочеться вибігти на свіже повітря, погасати серед квітів по зеленій травичці. По-третє, вам кортить все робити навпаки. Приміром, якщо Мусіс Сухаррі каже – ніякої косметики, то вам кортітиме тишком дістати посилочку з дому, витягти глечик зі сметаною і намазати щічки. Що поробиш, у родині молочарів всі жінки користуються сметановою маскою.
Тому Анна цього ранку мерщій вмилася прохолодною водичкою і сіла до люстерка. «Боже, яка я бліда, – здригнулася дівчинка. – «Як справжня леді!» – полюбляла казати Мусіс Сухаррі. – Невже, коли я стану леді, в мене на старість теж виростуть над губою вуса, немов у Сухаррі… б-р-р-р, – жахнулася Анна. – Не хочу бути леді. Хочу бути Марічкою Вершковиною». Анничка ніяк не могла забути весілля сусідської красуні Марічки, яку минулого року засватали у Великі Мельники. Боже, яка ж у неї була гарна сукня вершкового кольору. Боже, який же гарний торт спекла Анниччина мама на те весілля. П’ятиповерховий! Весь у білих лебедях! Анна дуже любила пекти з мамою щось солоденьке і навіть завела зошит з власними рецептами. Окрім кулінарних, там були ще й рецепти краси. Ось і сьогодні Анна витягла з посилочки декілька суниць, потовкла їх ложечкою і додала трохи сметанки. Цю суміш вона наклала на обличчя і почала чекати.
Думки витали навколо чудернацького сну. Вона летіла і летіла в чорну прірву, і раптом її хтось підхопив і, наче на повітряній кулі, підняв над Окрайцями. О! Як вона мріяла колись політати над рідними горами… Потрібно обов’язково зайти до бабусь Кави і Ґави. Старенькі ж найкраще в Окрайцях тлумачать сни.
За десять хвилин дівчинка змила маску, прибрала мереживну білизну, яку так ненавиділа Мусіс Сухаррі, і приготувалася. Зараз у двері пансіону має подзвонити цей химерний… Карр Топляник. Він щоранку приносить для Мусіс Сухаррі якийсь загадковий пакунок. Але Анна марно виглядала у віконце. Хлопчик так і не з’явився. Того ранку і Сухаррі не дочекалася свіжих медопластиків. Висмикнувши чергову зрадливу волосинку над губою, вчителька невдоволено пробурчала: «Невже і я сьогодні снідатиму цими клятими сухарями?..»