«Нічого страшного, можна поснідати й сухарями», – вирішив того ранку Мер Мішель, коли зрозумів, що з кондитерської не доставили свіжих медяників. Мер любив ранковий чай із цими нехитрими ласощами, які, до речі, приносили його містечку чималі прибутки. Подобався йому і помічник кондитера. Карр Топляник нагадував Меру його власне трудове дитинство. А щодо сухарів, то Мішель починав кар’єру плотогоном і не раз обідав черствим окрайцем. Сплавляючи деревину з верхів’я гори в долину, він звідав і бурхливу силу річок, і силу людського єднання в боротьбі зі стихією.
Сьогодні він знову з тривогою поглянув на хмаринку, яка, здавалося, мирно оповила вершину Лазанні. У горах це могло означати лише одне – незабаром підуть дощі. «Що ж робити?» – чухав потилицю Мер. Думки плуталися і наповзали одна на одну. Цей стан Мер полюбляв називати «вибух на макаронній фабриці».
До канцелярії нерішуче постукали. «За-х-х-ходь!» – сказав Мер.
Але це виявився не Карр, а місцевий дивак Ганн Чірка. Пожмакана краватка і надщерблені окуляри видавали колишнього вчителя. Після появи приватних пансіонів Ганнові, який важко уживався з будь-яким начальством, довелося покинути вчителювання і піти в лісники. Нічого страшного, полюбляв казати дивак, нарешті я зможу повністю віддатися науці.
Наука захопила Ганна ще змалечку. Його кишені завжди були наповнені гвинтиками, відпрацьованими батарейками та зламаними ложками, адже край славився своїми наїдками, а не технікою… Ганн казав, що найкращою згадкою про його перший винахід – помідорочавку – стало перейменування парку атракціонів на парк «Семи Помідорів»! Та хлопець творив далі, ідеї роїлися в його голові, інколи витісняючи з неї якісь буденні, але дуже важливі для інших людей думки: про їжу та дивани, зачіску та нові шкарпетки.
– Пане Мер! Маю честь вам представити свою нову ідею, – урочисто почав Ганн, розгортаючи газету. Там виявилась чудернацька модель, щось на кшалт осиного гнізда.
– Тільки не сьогодні, дорогенький. Тільки не сьогодні. Ти бачиш, у мене тут потоп насувається, у мене тут вибух на макаронній фабриці насувається, – скуйовдив волосся Мішель.
– Потопу не буде! А вибух, вибух – буде!
– Боже, знов не все гаразд!
– Та, заспокойтеся, – і Ганн почав водити по «гнізду» пальцем. – Мій винахід – останнє слово техніки – Виморозник! Ось тут всмоктуємо хмару, тут конденсуємо пару, пара перетворюється на кригу і ось – звідси, звідси з цієї закруточки вивантажуємо вже готовий лід.
– Лід?!!
– Так всю весняну воду перетворимо знову на лід! Потім вивеземо його через перевал прямо до холодильника.
– До холодильника? – ошелешено спитав Мер.
– Ну, да, морозильне сховище побудуємо на старій макаронній фабриці, – правив своєї Ганн.
– Я з тобою зараз очманію, ми ж домовилися будувати нову греблю. Вже майже зібрали гроші, а ти – холодильник…
– Холодильник потім. Спочатку – вибух!
– ???
– Ми розстріляємо хмару з супергармати! Макет гармати треба ще трошки дошліфувати. А так, так я все продумав… Потрібно лише двадцять одна грильня для проведення експерименту! – видихнув Ганн Чірка, який найбільше соромився просити гроші на свої винаходи.
– А-а, двадцять одна грильня? Це можна, – полегшено зітхнув Мішель, оскільки завжди підтримував науку. Він потягнувся до сейфа, але… схованка виявилася порожньою.