Першим бажанням Мера, коли він помітив зникнення скарбниці, було негайно викликати на місце злочину місцевого детектива Печи Вося. Але спершу треба було спровадити невгамовного Ганна Чірку з його… Виморозником. Мер спритно затулив спиною спорожнілий сейф.
– Потрібна твоя допомога і негайно…
– До ваших послуг, – Ганн знав ціну Мерової дружби.
Думки Мера, як ті макарони, швидко сплуталися, тоді розплуталися і він видихнув.
Мугилка Мера Мішеля
- Бувають дні – хоч плач – хоч стій!
- Тебе вганяють в тугу.
- Тоді заварюй чай міцний,
- Дзвони своєму другу.
- Угу-угу,угу-угу.
- Дзвони своєму другу.
- Бувають дні, та ба – роки!
- Суцільна йде непруха.
- Варення став і коржики.
- Дзвони своєму другу.
- Угу-угу, угу-угу.
- Дзвони своєму другу.
– Що ви маєте на увазі? – здивувався Ганн.
– Шановний Ганне! – і Мер відвів винахідника подалі він сейфа. – Шановний Ганне, ця мугикалка допомагає мені знаходити вихід зі складних ситуацій. Тож… Близнючкам завтра стукне дев’яносто, а для такої дати дуже важко підшукати відповідний подарунок. Ви ж розумієте, хоч би що ми їм подарували, ювілярки це вже колись одержували, тому… Тому потрібно терміново щось вигадати!
Ганн не знав нічого солодшого за слово «вигадати!» Пояснювати, хто такі близнючки, теж не довелося. В Окрайцях є лише одна пара – схожі як дві краплі води бабці-віщунки Кава і Ґава. Старенькі тримали найстарішу в окрузі аптеку і кав’ярню «Біла ворона», ворожили і пекли фантастичні торти. І от завтра в них має бути ювілей.
– Шановні бабусі, Кавусі, Ґавусі. Нехай не дзижчить вам у лівому вусі!!! – почав Ганн.
– Що це? – Мер отетерів від здивування.
– Ода! – Ганн став посеред кабінету і підняв руку.
– В якому розумінні – ода?
– В прямому розумінні того, що потрібно дарувати щось неочікуване. Це ж ваші слова?
– Ну, не настільки неочікуване, як «дзижчить у вусі»!
– Щодо дзижчання, то це пряма ознака передчасної старості! Тож, таким чином я побажаю вельмишановним бабусям довголіття.
– Дорогий Ганне, я думав про якийсь технічний подарунок. – Мер спробував спрямувати в русло бурхливу річку Ганнової творчості.
– Технічний подарунок від мене – це дуже навіть очікуване, – правив своєї Ганн. – А ось уявіть, я подарую оду, Ямб Лучко – соковарку, ви подаруєте… гроші…
– Чому саме гроші? – охнув Мішель.
– Бо це і є неочікуване!!! – захоплено заволав Ганн. – Ми зламаємо стереотипи.
– Любий Ганне, давай щось очікуваніше… дуже вас прошу, щось специфічне, феєричне!
– Розумію, потрібно щось особливе, містичне, можливо, навіть позаземне, – кивнув Ганн. І, забувши про гроші, чимдуж побіг «творити».
Маю вам сказати, що наш буремний винахідник боявся лише одного – втратити момент, коли в його голові зароджується черговий вихор натхнення.
«Містичне!» – ще раз кинув він при виході і залишив Мера на самоті з тривожними думами, спорожнілим сейфом і невеличким клаптиком паперу.
Цей єдиний доказ злочину Мішель помітив просто біля сейфа. Пожмаканий аркуш був схожий не то на розписку, не то на якийсь офіційний бланк…