Хлопчик розумів, що найкращий початок у спілкуванні з позаземною істотою, та й взагалі з будь-ким, це пригостити цю позаземну істоту чи будь… Словом, хоч би ким вона була, їй потрібно брати звідкись силу. Дорослі називають таку силу енергією. Карр і сам не відмовився б поповнити запаси енергії. Час сніданку давно минув, Лазання вже не відкидала тінь, і в ущелину заглянуло весняне сонечко. Таким ранком хлопчик дуже любив снідати млинцями.
Ось він насипає в мисочку борошно, вливає трохи теплої водички, додає цукор, молочко і починає смажити тоненькі млинці. Варто хлопчику було подумати, як Таррочка підозріло зашипіла і на ній з’явилася, лишень уявіть собі, маленька грудочка тіста. Поки Карр ошелешено дивився на прояву, тісто почало підгорати і чорніти.
– Борошно, тепла водичка, цукор… так я ж забув додати яєчко! – згадав маленький кухар. – Тоді ще розвести тісто молочком, щоб вийшло неначе ріденька сметана, і вилити розчин на пательню.
– Т-ш-ши, – знову зашипіла Таррочка і видала ще одну грудочку глевкого тіста.
– Ти ж справжнє кулінарне диво! Ти диво-тарілочка, – похвалив її Карр. – Знову я щось забув, а ти не можеш без точного рецепта? – здогадався хлопчик. – Борошно, цукор, тепла водичка, яйце і молоко – все це потрібно вилити на добре розпечену, змащену жиром, сковорідку.
– Та-ш-ш, – відповіла Таррочка, і на ній нарешті з’явився гарний млинець.
– Так, недаремно кажуть, що перший млинець завжди нанівець. Тому обов’язково треба дочекатися, щоб сковорідка добре розігрілася, – згадав настанови свого дядечка хлопець. При згадці про дядечка Тісса Карр чомусь засумував. От дядько бере борошно і воно заповнює мільярдом маленьких сніжинок їхню чисту пекарню. От дядько починає замішувати тісто для свіженького хліба. Він підморгує і вкотре каже Каррові: «Хліб, хлопче, усьому голова!», – усміхається, і порошинки покривають його вуса і брови, і білий пекарський ковпак. У цю хвилину ковпак перестає бути смішним, а дядькові слова набувають якогось особливого смислу.
Що ж робити, куди зникла коробочка з чарівною ароматичною сумішшю? Невже якийсь чужинець заволодіє секретом медопластиків? Карр, здається, вперше задумався над тим, хто ж міг викрасти аромат медопластиків. І головне – навіщо? Суміш можна було викрасти лише для одного – виготовлення коржиків. А це вже справжня загроза бізнесу дядечка Тісса.
А що, коли викрали не суміш, а саме коробочку… Маячня! Нічого особливого в ній немає – бляшанка, розмальована візерунками, герб Окрайців і фірмовий значок Тісса Течка. Ще є квітка шипшини, але вона зовсім не чарівна. Он, вся скеля цією колючкою обросла.
– Що ж нам робити? – Карр погладив Таррочку і розділив млинець навпіл. Але тарілочка їсти не хотіла.
– Ох, ти горе моє картопляне, – сказав хлопчик. І раптом на тарілочці з’явилася печена картоплина, з одного боку перепечена, але все одно абсолютно їстівна. – Годі, годі… я все зрозумів: ти справжнє кулінарне диво – тарілочка-самоварочка. От тільки… трохи надщерблена.
Карр тільки зараз помітив, що Таррочку було поранено. Збоку виднілася глибока й, мабуть, болюча щербина. Як же її вилікувати? Хлопчик пам’ятав чимало лікувальних рецептів: і чай з малиною для горла, і грудочка свіжого тіста на рану, і олія на обпечений палець. Все це тут же з’являлося на тарілочці, але навряд чи їй допоможе. «Їй потрібні інші ліки – тарілчані! – здогадався хлопець. – Але де ж їх взяти?»