– Скажу я тобі так, сестро, якщо кожен у цьому місті почне готувати ліки, то що з тобою будемо робити ми? – запитала Кава у своєї сестри.
– Так, Кавушю, я з тобою чілком шгодна, – прошамкала Ґава, яка ще не встигла зранку одягти вставну щелепу. – Ше не виштачало, шоб вони пошали і на каві ворошити.
– Так, дорогенька, наш бізнес під загрозою і це в переддень ювілею.
Турбота про підготовку до дня народження стала для сестер-віщунок невичерпним джерелом клопотів. Ще б пак, адже дев’яносто років виповнюється не щодня. А тут ще й удар у спину – відкриття автомата з продажу ліків. Точніше, це був універсальний торговельний автомат. Він з’явився на фасаді банку Сера Дельки.
– Подумати лишень, ці дурні окрайчани йдуть до автомата і замовляють геть усе: піцу, мило, сірники, – невдоволено бурчала Кава.
– Шкарпетки, – шамкала сестра, – шорну каву і каву ж молоком, ашпірин…
Останні слова прозвучали як виклик основам окрайчанського суспільства. Справа в тім, що раніше ліки продавалися лише в аптеці «Біла ворона». Це був фамільний бізнес Кави і Ґави, який їм залишив у спадок батько – французький барон Фон Бон Бон. Колись саме в цій аптеці була і перша в місті цукерня, і перша кав’ярня. Тут першими в королівстві почали робити льодяники й іриски, випускати газовану воду – шипучку. Але насамперед це була чудова, затишна аптека, де пахло м’ятою і корицею, кавою і медом… І ще тим чаклунством, яким володіли лише сестри-близнючки. Згодом у містечку з’явилося декілька кондитерських. Але ще одну аптеку ніхто не наважувався відкрити. Тут у Кави і Ґави не було конкурентів. Не було… донедавна.
– Чортів автомат, – Ґава вже вставила щелепу і стала схожою на елегантну білозубу дев’яносторічну бабцю.
Таки недаремно сестри відзнялися в рекламі зубного порошку «Карі-гар», виготовленого за їхнім власним рецептом. Щоправда, спочатку порошок проти карієсу називався «Каво-Ґав». Але текст для реклами продиктувала Ґава, забувши одягти вставну щелепу. От і вийшло – «Карі-гар».
– Чортів автомат, – погодилася Кава. – Ми повинні показати цьому проклятущому Серу Дельці справжнє місце під сонцем нашого бізнесу. Мало йому було банку, так він задумав скупити всі магазини, позакривати кінотеатр, музеї. Ліки! Ліки він буде продавати. Подумати лишень – універсальний автомат з біотістом! Продає і млинці, й шкарпетки, диски з фільмами і навіть зброю…
– Так! Побачимо, що ж нам відкриє кавова гуща, – і Ґава перевернула на тарілочку щойно випиту чашку. Ворожіння на каві було ще одним фірмовим заняттям бабусь і їхньою останньою втіхою. – Бачу довгу дорогу, людей у небі. Бачу дві постаті, які кладуть в автомат Сера Дельки якусь круглу штукенцію з літерою V.
– V – це точно означає перемогу, сестро!
– Здається, я десь вже бачила таку коробочку. О, я бачила її в Тісса в пекарні. Варто нам її роздобути і…
– Тихо, не зуроч, – правила далі Ґава. – Ще… ще я бачу якусь тарілку.
– З тарілкою все і так ясно – ось вона, дай сюди. – Кава забрала кавне блюдце й собі продовжила тлумачити. – Ніяка це не тарілка, а горня, глибоке і темне. Ні, ні, це цілісінька нора. Печера, а в ній – картопля.
– Тарілка з картоплею!
– Ні, печера!
– Тарілка…
– Печера…
– Добре, добре, нехай буде печера, а в ній тарілка з картоплею.
– Не знаю, що воно, сестро, та все це дуже дивно! Картопля і тарілка…