Хоч би скільки вам торочили про принадність далеких подорожей, не вірте. Пройде пару днів і вам неодмінно захочеться додому. Вас потягне на кухню, де мама пече пиріжки й вирізає з капустини для вас гіркуватий качанчик… У власну маленьку кімнатку. Тут ліжко покрито старенькою картатою ковдрою, на столі зберігається пляма від чорнила, а через вікно ви давно мрієте протягти канатний телефон-дзвінок до свого друга з сусіднього будинку.
Так і Анна Смет, яка ще рік тому вмовляла матусю відпустити її до пансіону шляхетних дівчат, нині не могла дочекатися п’ятниці. У цей день, усупереч контракту, Мусіс Сухаррі відпускала своїх вихованок на вихідні додому. Передбачалося, що дівчатка будуть жити в пансіоні невідлучно, щоб на них не впливало «шкідливе зовнішнє середовище». Але вчителька виявилася людиною ощадливою і підрахувала зекономлені двісті сорок сухарів. А саме стільки з’їдали її учениці з розрахунку – тричі на день протягом двох днів. Так економилося шість прийомів їжі. Отже, ви самотужки можете підрахувати кількість вихованок пансіонату. А якщо взяти до уваги, що деякі дівчата і в буденні дні ніяк не могли вгризти наносухарі з пісними знаннями тітоньки Сухаррі, то економія становила… Словом, економія була улюбленим предметом у пансіоні.
Пісенька про сухарі
- У тітоньки Сухаррі в пансіоні тиша,
- Бо сухарі в Сухаррі поїли сірі миші.
- Опля, опля, поїли сірі миші.
- А тітонька Кусаррі шукала знов сухарі,
- Але її злякала чиясь вусата харя.
- Опля, опля, чиясь вусата харя.
- Побачила Сухаррі надкусані кусарі –
- І впала з переляку на килимок в ударі.
- Опля, опля, упала в ударі.
Сьогодні Анна вирушила додому трохи раніше. Наспівуючи пісеньку, вона крокувала добре знайомою стежкою до рідних Гречаників.
– Ні, я таки назбираю по дорозі лісових суничок, – вирішила дівчинка. Йшлося не лише про її улюблену фірмову маску для обличчя. Анна дуже любила готувати із суниць сметанковий мус. І так суничка за суничкою і… наша Анничка ненароком опинилася в непролазній лісовій хащі.
– Що ж, треба стати обличчям на захід сонця і по праву руку в нас буде південь, а по ліву… чи навпаки? По ліву – північ, а по праву… – крутилася навколо березового пенька дівчинка.
Але згадати, як без компаса можна визначити напрям дороги, Анничці так і не вдалося. Річ у тім, що сухарі Муссіс Сухаррі містили достатньо різної інформації, але ці знання були надто далекі від життя. І навіть вирахувавши, де південь, Анна не могла зрозуміти, в якому напрямку треба йти до її рідних Гречаників. «Віднині буду краще вчити географію, – присяглася дівчинка. – І не тільки географію… А ще й біологію. Як на землі багато рослин! От, приміром, стародавні дерева макаронелли. Хто напише про них історію, хто заміряє розмір квіток і замалює різні види макарошок-плодів, усілякі там бантики, спіральки, ракушки та вермішельки?.. Макарошки люблять воду! А Мусіс Сухаррі каже, що шляхетним дівчатам не слід думати про прозу життя. Їх чекають високі матерії. При думці про «високі матерії» Анна підняла голову і завмерла від подиву.
З невеличкого пагорба, на якому вона врешті опинилася, відкривався краєвид на долину. Раніше Анничка тут не бувала. Безліса місцевість випалена і виснажена сонцем. Посеред цієї голизни бовваніє гола деревина. Навколо, наче загіпнотизовані, рухаються дивні створіння – чи то єноти, чи бабаки. Величезне барило над багаттям. Декілька напівзруйнованих споруд. Справжня космічна пустеля!