Скільки в людини може бути родичів?.. Ну, двоє, троє… Це зараз рідні можуть цілими роками не спілкуватися, а колись було зовсім інакше. Родичі міцно трималися одне одного і в горі, і в радості. Приміром, у Малих Окрайцях були ду-у-же великі сім’ї. І якби так продовжувалося далі, то, можливо, Малі Окрайці довелося б перейменувати у Великі… Тісс Течко походив з уславленого роду теслярів – Тиссових, а от одружитися і мати власних дітей йому так і не випало. Часто, роблячи тістечка, він викладав на них родзинками очі й скибочками лимона – усмішки дітей і тихо, тихо сумував. Тож, коли його двоюрідна сестра Мара Топляникова подалася на заробітки, він охоче погодився взяти в науку Карра.
Мушу сказати, що це благородне бажання не було підкріплено жодними педагогічними здібностями. Дядечко Тісс сприймав свого племінника як абсолютно дорослу людину. І чомусь навіть не уявляв, що в Каррика можуть бути дитячі бажання. Він суворо вимагав від племінника виконання всіх приписів і правил, рецептур і пропорцій. Він постійно закликав його до економії, і так було, доки пам’ятного дня він не побачив на столі… самотній ковпак.
Спочатку Тісс подумав, що хлопчик вирушив розвозити медопластики. Але чому ж без уніформи? Адже це суворо заборонено… Далі дядечко побачив на столі течки з коржиками – знову порушення! Адже товар треба негайно запаковувати в плівку, щоб він не втрачав своєї уславленої гнучкості. Та й, сподіваюся, ви б не хотіли скуштувати коржик із… мухою замість родзинки.
І раптом стало зрозуміло: хлопчик пішов. «Пішов, пішов, пішов…» – спантеличено повторював дядечко Тісс. Але куди? Як же він буде без свого помічника?!. Так, нехай неслухняного, неощадливого, необачного, але такого милого Карра, який кудись запроторив коробочку з чарівною ароматичною сумішшю. А може, це трапилося випадково, а може, він її не запроторив, а може, це не він?
У хвилини особливої скрути Тісс застосовував власну теорію родичосусідства. Самотній дядечко зрозумів, що в нього практично не залишилося родичів. Але в нього були сусіди! Від них не можна відмежуватися, втекти, їх важко замінити, відтак з ними краще подружитися! Тому Тісс щоранку пригощав сусідів тістечками і цікавився їхніми справами.
– Як там сьогодні кавова гуща, не занадто густа? – питав він у Ґави з Кавою.
І близнючки докладно розповідали йому всі свої сни та згадували молодість.
– Не кладіть у бургери так багато майонезу! – радив дядечко братам Бігбургеровим, і ті кивали головами. Днів два бутерброди в бургерній можна було їсти. Але потім майонез знову з лишком повертався в рецептуру.
– Пане Ротте, я виліпив для вас нові рекламні сухарики «Вирвизуби»! – І місцевий дантист Ротт Дзинка був забезпечений роботою на пару місяців.
Так Тісс тримав руку на пульсі своїх сусідів і завжди був їм потрібний. А коли нагальні справи з’явилися в нього, сусіди не підвели.
Ямб Лучко повідомив Тіссові, що «бачив хлопця в невимовнім горі, він попрямував у гори!» Бабця Кава довго торочила, що нічого, геть чисто нічого не брала, не знає і не бачила. А Карра? Карра знає, бачила. Хлопчик, мовляв, погладив їхню кішку Пінку і сказав: «Невже, коли мене не стане, ти навіть не заплачеш? Навіть жодної сльозинки не зрониш?» – і пішов. Пішов собі вуличкою в напрямку Лазанні, самотньо й повільно. Так, а ще, втрутилася Ґава, подарував сестрам на день народження свого фартуха, мовляв, той йому більше ніколи не знадобиться. От! Сусідська дівчинка Еллочка Кісс, яка з ботанічною скрупульозністю препарувала травневого жука, також дуже полюбляла медопластики. Вона прожувала чергову порцію і загадково повідомила: «Всі дороги ведуть до Мерії!» Тож поки що нічого не ясно. Ясно одне – хлопчик у біді!