– Йой-йой! Хіба ж для цього я вас привів на світ, дітки мої… – бідкався винахідник Ганн Чірка, який щойно повернувся з Мерії.
Мушу вам сказати, що за відсутності Ганна його винаходи були абсолютно безпорадні і весь час потрапляли в халепу. Цього разу не пощастило Марсику. Робот-малюк зголоднів і поліз за їжею. Але ж Ганн змайстрував йому лижі спеціально для марсоґрунту, і робот не втримався на гладкій поверхні… звичайнісінького холодильника.
– Бідна, бідна дитина, – бідкався Ганн, змітаючи уламки Марсика. Вченого знову обсіли тривожні передчуття. – Той, хто створений для польоту, не повинен повзати… тобто, він не повинен займатися прозою життя.
Незважаючи на всю свою премудрість, Ганн Чірка вочевидь сам був приречений боротися з польотом фантазії і займатися цією самою «прозою життя». «Тебе чекає Космос, Гане! Чарівне все і бездоганне!» От вміє все ж таки Ямб Лучко вловити головне в людині, таки вміє!
Але здебільшого окрайчани з його винаходів відверто сміялися. Навіть друзі щоразу просили виготовити для них якісь абсолютно прозаїчні речі. Скажімо, шпульку для скривленого шминдлика, мікроскопічну гугнявку або взагалі ганебне – гусачка для кватирки. Зубний лікар Ротт Дзинка одного разу замовив Ганнові виготовити портативний електричний буравчик для свердління дірок у зубах пацієнтів. Б-р-р! Робота над замовленням вилилася у виготовлення портативної викрутки з дванадцятьма насадками, відбійного молотка для видобутку вугілля та іграшкової електродзиґи. Остання дуже тішила Ганна, бо довго і рівно крутилася по хаті. А було й таке, що Розалінда Глюк на повному серйозі вимагала виготовити для її троянд підставку у вигляді лебедя. Так, ніби Ганн не винахідник, а простий майстер-коваль.
– Люди, люди, ім’я вам дрібнота, – гірко зітхав Ганн Чірка. – За вашими мізерними проблемами я абсолютно не встигаю зосередитися на головному. Ви не розумієте, що варто лишень сконструювати Вічного Моргуна – і Око нашої галактики Горгон-золли завжди буде розплющене для щастя. Або от ще: ви навіщось вичавлюєте по крапельці соняшникову олію, щоб збільшити швидкість своєї нової моделі «Сковораррі»… А можна було б розкрутити мій прекрасний новий двигун – Галактичний Завиванець і дістати з нього енергії хоч на трильйон «Пательнеходів».
Та все ж Ганн таки дочекався свого зоряного часу. Нещодавно поблизу озера Чорнилка він помітив у кущах справжню… літаючу тарілку. Потім йому навіть здалося, що їх було дві. Довгий місяць він намагався увійти з ними в контакт. І коли це майже вдалося – тарілки безслідно зникли. Горе, горе всім уфологам! Яка втрата для науки! Та вчений не здавався – за їхнім образом він сконструював свою «Прототипку». Кругла пласка посудина чимось нагадувала тарілку, готувала холостяцькі обіди, але нізащо не хотіла літати.
Того дня, коли Мер замовив Ганну виготовити ювілейний подарунок для Кави і Ґави, винахідник застав удома чергову катастрофу. «Прототипка», намагаючись догодити господарю, заходилася тренуватися в планеризмі і розбилася.
– Ти єдиний мій доказ існування позаземного розуму! Скільки разів я тебе попереджав: не літати без мене, – бурчав Ганн Чірка. – Тепер знову треба проводити регенерацію. А це ж так дорого, так дорого…
Регенерацію, тобто відновлення своїх механізмів, вчений проводив у спеціальній термопечі. А саме цей регенератор «Суперянг» винахідник і збирався подарувати бабусям із побажанням вічної молодості. Певна річ, прилад треба було попередньо модернізувати. Ви ж розумієте, ремонт машинерії – це одна справа, а омолодження бабусь – абсолютно інше завдання.