Існує декілька версій, звідки на фірмовій коробочці з медопластиками Тісса Течка з’явилася літера «V». Версія перша – кулінарна. Її висунув детектив Печи Вось. Треба сказати, що Печи був троюрідним братом нашого кондитера Тісса Течка. Між далекими родичами здавна точилося мовчазне протистояння. Печи Вось винюхав, нібито Тісс Течко використовує для ароматизації своїх медопластиків звичайнісіньку ваніль. Звідси і літера «V» на коробочці. Мушу вам сказати, що ваніль – це східна приправа, дуже схожа на наші стручки з квасолькою, тільки в стручечках зовсім манюні ароматні насінинки. «Так я тобі й скажу, що кладу в медопластики», – завжди відповідав на ці провокації Тісс.
Версія друга – містична. Її висунули сестри Кава і Ґава. Вони розшифровували «V» як Victoria – перемога! Бабці казали, що саме літера, зображена на медопластиках, допомогла Тіссові виграти конкурс кулінарів у Відні, й відтоді слава про його медові коржики розійшлася всією Окрайщиною. Як ви вже здогадалися, бабці поцупили в кондитера коробочку, сподіваючись, що «V» принесе їм перемогу над могутнім і сильним ворогом – банкіром Сером Делькою. «Шокобомба» із секретним ароматом, священна перемога у війні з напівфабрикатами і, можливо, навіть… вибух автомата. Бабусі-терористки готові були йти до кінця.
І нарешті версія остання – прозаїчна. Тісс Течко був дуже вправним, але забудькуватим кондитером. Не раз траплялося, що, відмірявши передбачену рецептом мірку борошна чи масла, він забував про це і знову клав подвійну порцію продукту. Годі й казати, що таким чином страву було зіпсовано. Тож, Тісс Течко почав відзначати кожну виконану позицію в рецепті галочкою. Так у його кулінарному записнику зберігалися тисячі таких галочок навпроти кожної складової. «Це я клав, – бурчав Тісс Течко, – і це я клав. Чи ні, не клав?» Отже, звичка садовити на кожен предмет «галочку» стала своєрідною фірмовою позначкою кондитера і прикрасила його улюблені коржики та коробочку з сумішшю.
Сьогодні ж Тісс Течко мужньо терпів допит свого родича Печи Вося. Неприязнь між родичами мала довгі й розлогі корені. Набагато молодший Печи зрадив родинному промислу і замість того, щоб стати кондитером, пішов служити в поліцію. Дядечко Тісс терпіти не міг його занудного й повчального тону. Особливо цього «Вось! Вось! Вось!» Тісс, на правах старшого, сам намагався повчити Печи розуму – доки не пізно. Він постійно робив зауваження молодикові щодо його шкірянки, темних окулярів і байка. Та все марно. Печи Вось вважав себе крутим і позаочі інколи називав добродушного Тісса Течка зневажливо «Заварне тісто». Але в Окрайцях будь-які вислови недовго залишалися в таємниці…
Цього разу розмова велася дуже офіційно.
– Я востаннє запитую, що було в коробочці, про зникнення якої ви заявили до поліції?
– Я вам останній раз відповідаю, що вміст коробочки ніяким чином не допоможе слідству.
– Ви нам скажіть, а ми вже самі визначимо, допоможе ця інформація слідству чи ні. – Цей діалог тривав уже годину…
– Якби ж то ви, шановний Печи, трималися традицій свого роду, то з легкістю могли б і самі здогадатися, що кондитер триматиме в коробочці, – торочив далі Тісс.
– Я і здогадався: ваніль, ванілікус вульгарікус, дуже прозаїчно і просто! Тільки це здогадка, а не факт! А я залишаюся вірним своїй прекрасній професії охоронця закону і визнаю лише факти!
– Я вам більше скажу, головне не коробка, у мене хлопчик зник! – ледь не кричав стривожений Тісс Течко. – Боже, яка це дитина, золота дитина, мій Карр… Треба його шукати, доки зовсім не споночіло, а не допити тут учиняти.