– Ич, яка краса! – любив повторювати ковбасник Шпикачка, обрізаючи ласі шматочки м’яса для себе і пускаючи інше у фарш. А ще він любив наставляти свого сина: – Ось так, Делько, робиться справжній бізнес!
З часом із крадених шматочків можна було б скласти цілу гору м’яса. Але замордований власними махінаціями Шпикачка не дожив до цього щасливого дня. Худий і скрючений, він так і не побачив, як ця гора м’яса обліпить його улюбленого синочка. Сер Делько чвалав кам’янистою стежкою і ледве відсапувався. Чомусь у пам’яті спливли ті батькові слова: «Ось так… так… ро… биться… справж… бізнес! Справжній бізнес… Спрр-р-р…».
Банкір приземлився на гнилий пеньок і оглянув своє королівство. Ще недавно він, чужак, торгував біля ратуші свистюльками. Привезені з його рідних Ковбасюр у дірявому саквояжі, простенькі інструменти відразу зачарували окрайчан. Сер дуже швидко розтумкав, що цим наївним, як діти, громадянам можна впарити будь-який непотріб, їхні маленькі зморшкуваті від усмішок обличчя поросли ніжним пушком і ніколи не знали бритви. І він вирішив постригти цих овечок… Невибагливі до їжі, одягнені в полотняні сорочки, вони танцювали крундяка і лише в неділю могли собі дозволити розкіш перехилити келишок-другий шипшинівки. Але згодом на них чекав справжній споживацький бум.
Для початку Сер Делька привіз в Окрайці електрощітки для зубів та запустив рекламу про необхідність догляду за ротовою порожниною. Окрайчани перелякалися і перетворили чищення зубів на справжній культ. Дуже швидко знадобилися батарейки, на яких працювали ці щітки. Далі пакети для сміття, в які так зручно було викидати використані батарейки. Трохи пізніше – маленькі корзиночки, в які можна було заправити ці самі пакети для сміття. Згодом все пішло як по маслу – велокрути з їхніми шпульками, звукофони й різнобарвні ремінці. Ремінці дозволяли зачепити звукофон за сумочку. Бо яка ж з нього радість, якщо сусіди не побачать, що він у тебе є…
Для чарівних дам у хід пішли дощовики. Пропонувалося відразу декілька фасонів: зелений конусоподібний – для ялинового дощу, синій прямий – для весняної грози і сірий кльошний – для літньої зливи. Газети розповіли жахливу історію, як одна жінка вийшла з хати в плащі непідходящого крою і захворіла на подвійне запалення легенів. Яке недбальство! Дуже скоро в Окрайцях можна було купити все: паштет з гусячої печінки зі шматочками екзотичного авокадо, чудернацькі оленячі роги, щоб вішати численні дощовики й парасольки в передпокої, тільки шприців для прикрашання тортів налічувалося вісімдесят шість різновидів. Але, от лихо, катастрофічно почало не вистачати… грошей. І тоді Сер Делька прийшов людям на допомогу зі своїм банком.
«Банк-О-банк» урочисто відкрили в приміщенні колишнього краєзнавчого музею. Справді, навіщо окрайчанам музей, якщо в ньому і згадки немає про це саме авокадо… Банкір позичав гроші з умовою, що окрайчани згодом повернуть йому позичене, але трошки більше. Дійсно, було б дивно давати гроші просто так, не маючи ніякого зиску. Тому скоро майже всі люди опинилися в боргу перед Сером Делькою. Вся ця історія почала трохи набридати бізнесмену, йому не вистачало масштабу і саме тоді визрів ЗП – зловісний план. Сер Делька придумав, як скоротити весь цей грошообіг. Він вирішив забезпечити окрайчан унікальним, універсальним, геніальним товаром – біотістом. Його можна буде взяти прямо з банкомата, причому в будь-якому вигляді. Уявіть, засовуєш грошенята, натискаєш кнопочку «борщ» чи «сукня» і отримуєш прекрасний біоборщ чи біосукню… Ну, чи майже прекрасний…
Залишалося вирішити дві проблеми: налагодити безперебійне виробництво біобурди і вилучити в городян останній грошовий ресурс – скарбницю, яку Мер Мішель ніяк не погоджувався здати в банк. Сер Делько був за крок до тріумфу. Він ніс на свою таємну біоферму викрадену скарбницю з громадськими коштами. Дурні спільники все ще вимагають готівку! Наївні, вони не знають, що на них чекає!