Люди недарма кажуть, що злодія завжди тягне на місце злочину. Дон Маслон цілий день і наступну ніч боровся зі спокусою, щоб не піти до Мерії і цим не виказати себе. Але далі його відсутність була б дуже підозрілою, адже він працював… секретарем Мера.
– Ти будеш снідати, чи я знову викладу яєшню на твою лису голову?.. – пробурчала Доння Маслонні.
– Іду, іду, моє курчаточко, – затуркотів Маслонні, подумки проклинаючи й остогидлу яєшню, й пристаркувату Донню. Ось лишень сказати це вголос він не наважувався. Раптом і справді викладе на його бідну лису голову… а там і так стільки назбиралося…
Дона Маслона точили таємні пристрасті. По-перше, він ненавидів цих маленьких окрайчан, які чомусь називали його, вельможного Дона, просто Маслонні. По-друге, він ненавидів свою службу в Мерії. Попередній мер був принаймні Містером і походив із місцевих фабрикантів. А нинішній – колишній плотогон, корчить із себе демократа і каже, щоб його називали просто Мер. Мер, та й годі.
Маслонні методично жував гумову яєшню і думав. Минулого року, коли Його Всемедовість Медобор III роздавав сановникам чергову порцію нагород, цей пришелепуватий Мер Мішель відмовився від чергового сану. Йому, бачте, не потрібні блакитні Сан Далі. Йому, бачте, вистачає народної поваги й визнання. А Маслонні… Маслонні готовий душу віддати за цей самий Сан – сан, після якого вже далі нікуди. Він ненавидів окрайчан, бо чужинець ніколи не міг стати справжнім окрайчанином. Він ненавидів Мера, бо ніколи не міг стати мером. Він… ще він ненавидів місцевого поета Ямба Лучка, бо хотів стати поетом. Всі дони вміли писати вірші. А він не вмів! А це означало, що він таки не справжній дон.
У дона була єдина втіха – він писав вірші «для себе».
- О, Всесолодкий Медобор!
- Прийміть у дар мій помідор…
Хоч який же в мене помідор?.. Доречніше було б подарувати гроші або просто зробити комплімент. Краще так:
- О! Всеславетний Медобор!
- Як вам пасує цей убір!
Тоді треба писати Медобір, а це буде неправильно. Може, зайти з іншого боку?
- О! Світлість духу і наснаги!
- О, Медобор! Тобі – ці краги.
Ні, слово «краги» ніяк не підходить до високого поетичного стилю! Муки… муки творчості. Але, здається, Дон писав не зовсім для себе.
Поївши, він почав шукати в шухляді свою останню забавку – вірші з погрозами. Він писав їх на адресу Мера, але досі не наважувався відсилати. Як там було? «Греблю будувати – зась! В бізнес мій ти не залазь! Якщо влізеш у масне, попрощайся з монпансьє». От як там було! Хіба не шедевр? Справді, Мера треба зупинити, адже він почав підозрювати, що Маслонні бере хабарі з відвідувачів Мерії. Ті дармові гроші наш дон вкладав у досить перспективний на Окрайщині бізнес – пісок і мастило. Правда, це був цукровий пісок і ріпакова олія. Так вже повелося в цій місцині, де все було їстівне. А тут ще й настирливий Сер Делька. Таки не треба було брати в нього кредит! Зараз просто як тягар на шиї зі своїм біотістом!
Маслонні почав шукати рукопис, але аркуш десь запропав. Доння Маслонні була жінкою економною і не розуміла творчих пошуків чоловіка. Вона забороняла йому псувати чисті аркуші. Тож горе-поет мав писати на старих ділових розписках відвантаження масла…
І раптом Маслонні зрозумів: він загубив папір на місці злочину. О, горе, справжнє горе на його лису голову.