– Цього не може бути. Ти не знаєш нашого Великого Вчителя. Геніального винахідника та майбутнього рятівника Уррарти, – відрізала Таррочка.
– Ні, я знаю, знаю. Це і мій вчитель. Його зовуть Ганн Чірка. От!
– Хух, я так і думала. Це зовсім інша людина. Нашого Великого Вчителя, теоретика Космозагоніки та Приборкувача Комара Самокуса не можуть звати так прозаїчно: Ганн Чірка. Мої батьки спостерігали за цим генієм упродовж цілого місяця. Вивчали його! Його вчинки незбагненні і величні.
– Даремно ти так думаєш. Адже ще годину тому ми теж не знали, що Клумпи – це космічні гриби, без яких не можна виготовити тарілку, не знали, що Недожери п’ють енергію і їдять все підряд, а Смачики – це портативні світлячки, які переносять у Космосі пальне. Хоч як назвуть мого вчителя, я все одно його впізнаю. Це він навчив мене дивитися на зірки в телескоп, він дозволив мені годувати з руки малого Марсика. Бачили б ви, як він приніс нам на урок біології… комара. Але, я цілком згоден: Ганн – великий винахідник і він врятує Окрайці.
– Але де ж зараз твої батьки? – спитала Анничка.
– Я… я не знаю, – схлипнула Таррочка. – Може, коли мене викрав Дерун, вони покинули мене і полетіли. Вони ж дослідники, у них мі… місія.
– Ні, ні, я не вірю, ми обов’язково їх знайдемо. З дорослими багато що може трапитися, вони ж… як діти. Ти тільки не плач. Он моя мама теж поїхала. І я… не плачу, – затнувся Карр.
Десь із далеку долинуло:
- Трясця, трясця, трясунець –
- Буде грошикам кінець!
- Більше, більше вимагай –
- Крохмалюгу підливай! Ги-ги-ги!
Діти відчули, як на їхні плечі лягає величезна відповідальність. Якщо хтось тобі довіряє таємницю, то жити з нею стає набагато важче, адже ти маєш нести і його ношу. А тут ти став володарем таємниці ненароком та ще й за таких небезпечних обставин. І йдеться не про купку дрібняків із кишені зимового пальта чи старий складаний ножик, знайдений у шухляді. Це ціла міська скарбниця! Скарб окрайчан, які цієї миті мирно сплять у домівках і нічого не підозрюють про злодіїв, крадіжку, біотісто… Що ж робити далі?
– Нам треба негайно діяти, – сказав Карр.
– Нам треба спокійно все обміркувати, – мовила Анничка.
– Нам треба для початку трохи підкріпитися, – зауважила Таррочка.
«Все ж таки мудрі ці таррочки. Вища форма цивілізації!» – подумав хлопчик. Але зрештою зрозумів, що кожен член його невеличкої команди по-своєму має рацію. Карр був природженим командиром і саме тому прийняв правильне рішення: треба діяти негайно, гарно все обміркувавши і завбачливо підкріпившись.
– От би зараз печеної картоплі з грудочкою масла, – озвалася Анна, – шматочком сиру, сосискою і кружальцем солоного огірка.
Рецепт Аннички був настільки точним і апетитним, що Таррочка не вагалася ні секунди. Так з’явилися пахучі фаршировані картоплини.
– Оце так картоплини – справжні рюкзаки з припасами! Рецепт від Анни Смет, – похвалив Карр і тут же виник полумисок зі сметаною.
Діти захихотіли:
- Картоплина і сметана,
- Постривай, Дерун поганий!
- Не спіймаєш нас ніколи,
- Бо в тебе ноги кволі,
- Бо нема в тебе друзів
- В Окрайчанській всій окрузі.
- Ми ж веселі і завзяті!
- Навіть дуже утікаті!