«Постривай, Дерун поганий!», – пробурчав Мер Мішель. – І буває ж таке – причепиться якась фраза чи пісня і крутиться в голові, як стара платівка на патефоні!» Мішель здогадувався, як залетів клятий Дерун у його голову. Намагаючись відшукати злодія, Мер заглянув у свою картотеку. Там, у карточці «Великі проблеми», на «почесному» місці розмістилася фотографія Деруна. До фотки Мішель прикріпив скріпкою протоколи про «подвиги» розбійника. Ось зруйнування пам’ятки архітектури – старовинного млина, от незаконна вирубка рідкісної деревини Макаронелли.
Старовинний млин тримав стару греблю, яку було збудовано на річці Желейці. Після того, як русло загородили, утворилося невеличке, але дуже корисне озеро – Чорнилко. Тут восени перед відльотом у вирій зупиняються останні качині пера, тут можна запастися чорнилом, а з папірусного очерету легко виготовити папір. У заповідній місцині ростуть останні гіганти лісу – макаронелли. З’ясувалося, що цим реліктовим деревам дуже підходить поєднання води, затінку і ще якихось чудодійних не відомих науці елементів. Чого тільки не вигадував клятий Дерун, щоб заволодіти старовинним млином! Затіяв «модернізацію» із залученням інвестора Помідореску, і вони ледве не завалили споруду. Потім підробив документи, буцімто він спадкоємець колишнього власника – графа Руноффа. Мовляв, в оригіналі їхнє прізвище мало аристократичну приставку «де». І він вже ніякий не Дерун з Картоплян, а шляхетний Де Рунофф. Оце так аристократ!
Але головне в досьє – виготовлення самогонки «Крохмалюги». В архіві зберігалася наліпка з кривулями реклами: «Пийте єдину чисту картопляну горілку! Чистота в усьому!!!»
«І вміють же люди брехати, – подумав Мер. – Жене сивуху в брудних бідонах, розливає в старі пластикові пляшки і туди ж – чистота…»
Найбільше Мера турбувало, що останнім часом у лікарню Окрайців почали потрапляти люди з гострим отруєнням алкоголем.
«Тут не обійшлося без клятої Крохмалюги, – думав Мішель, набираючи номер Печи Вося на звукофоні. – А щодо крадіжки: то де випивка, там і злочин…»
– Алло, капітане, вам вдалося щось дізнатися стосовно… ви розумієте, стосовно чого. А? Ви тут поблизу? То заходьте, заходьте. Чай? Звичайно, чай з варенням я гарантую!
Капітан був єдиним правоохоронцем в Окрайцях, оскільки злочини тут траплялися нечасто. Мер не хотів збільшувати штат поліції, адже видатки на охорону значно обтяжують міську скарбницю. «Доки її хтось не вкраде», – сумно подумав Мішель.
– Знайдено лігво Деруна! Вось! – урочисто доповів Печи Вось від порога. – Головна заслуга операції моя і…
– Хра-а-ав! – сказав другий претендент на звання кращого детектива Окрайців.
– Я… тобто МИ з Шарром, сьогодні здійснили нюхальний аналіз попелу з записки, яку було знайдено на місці злочину, – виголосив детектив. – Вось результат! Папір провощений маслом, на ньому зазвичай виписують супроводжувальні документи для перевезення вантажів! Вось! Папір виготовлений з рідкісної деревини…
– …Макаронелли, – скуйовдив свою «макаронну фабрику» Мер.
– Точно, з макаронелли. Ви знаєте, що останні її екземпляри ростуть у долині, за перевалом, де часто бачили Деруна.
– Негайно вирушаємо, Печи, негайно, – вигукнув Мер.
– Що, навіть чаю не поп’ємо? – знітився Печи Вось.
– Чай будемо пити після перемоги… з варенням… полуничним. А ось і Маслонні! – і Мер всадовив на своє крісло зляканого секретаря, який щойно зайшов до кабінету. – Дорогенький, де ви пропадаєте вже другий день? Залишаю вас тут за старшого. Ми з Печи Восем ідемо брати Деруна!
Захопивши стару рушницю, Мішель і двоє детективів вийшли з Мерії.