Маслонні не міг повірити щастю – він залишається замість Мера! Нарешті його заповітна мрія здійснилася. Він покаже цим окрайчанам, що таке справжній мер! А Дерун із Сером… можливо, це і на краще? Мер!
Ось він підходить до дзеркала – високий, ставний, кучерявий… Мда, він не зовсім кучерявий. Навіть скоріше він зовсім лисий… Нічого, лисим ще солідніше. Підходить до дзеркала… дзеркало потрібно збільшити. Хіба може в Мера бути таке маленьке дзеркало? Абсолютно не видно ніг! Донів завжди малюють на повен зріст. Високі чоботи на підборах. Комір треба зробити італійський, з мереживом. Костюм! Обов’язково потрібен новий оксамитовий костюм, і ось так, через плече, вища відзнака королівства – Блакитні підв’язки – Сан Далі.
Маслонні так захотів побачити себе на повен зріст, що навіть підстрибнув. Потім знову вмостився в омріяне крісло.
– Апхчи! – почулося за спиною підступне.
– Слухаю вас, – оговтався Маслонні.
На порозі стояли бабці Кава та Ґава і тримали в руках згорток.
– Ми до Мера, – сказала Ґава.
– У нас нагальна справа, – додала Кава.
– Треба буде купити нове крісло, – пробурчав Маслонні, вмощуючись зручніше. – Хіба може бути в мера таке жорстке крісло…
– Що? – переглянулися бабці.
– Я кажу – Мера немає. Давайте сюди вашу «нагальну справу».
Як ви вже знаєте, частенько залишаючись у Мерії, Маслонні брав у відвідувачів хабарі. Бабці – це ідеальна здобич!
– Добре, ми тоді іншим разом, – чомусь запручалися бабці.
– Давайте сюди. Я все покладу до скарбниці, – запевнив Маслонні.
– …М-м-м, так це і є… скарбниця, – і бабці розгорнули пакет.
Здивуванню Маслонні не було меж – перед ним лежала бляшанка, яку він нещодавно викрав і таємно передав Серу Дельці. Підстерегти, зважитись на викрадення з ризиком втратити роботу, та що там – голову втратити!.. І ніякий мереживний комір тоді не допоможе. Брехати Донні Маслонні, куди йдеш опівночі. Ритися в землі, тоді знову ритися… Позбутися нарешті цього клопоту, і от знову – бабці принесли назад скарбницю! Лиха доля таки переслідувала його рід. Маслонні не втримався від вигуку:
– Не може бути!
– От і ми думали, що не може бути. Ми думали, що там приправа для медопластиків. Вона нам була потрібна для бомби, – сказала Кава і прикусила язика.
Але Маслонні на звернув увагу на останні слова.
– Я змушений з вами попрощатися. Мерія зачиняється на обід.
Виштовхавши несподіваних відвідувачок, Маслонні ошелешено дивився на бляшанку. В голові промайнуло: «Я добре пам’ятаю, що, вийшовши того ранку з Мерії, зарив небезпечну бляшанку на клумбі. Я добре пам’ятаю, як її викопав і віддав Серу Дельці. Але як же вона опинилася в бабусь? Чудасія!»
Двері Мерії зрадливо скрипнули. «Таки добре, що я не змастив ці двері», – подумав Дон.
Не встиг він сховати коробку, як на порозі з’явився розлючений Сер Делька. Товстун напрочуд спритно підскочив до секретаря.
– Так-от де ти, італійський шпичак на тілі мого бізнесу! Понюхай, чим це пахне! – і банкір простягнув Маслонні ще одну коробку.
– Ваніллю, – сказав ошелешений Маслонні.
– А я думаю, що це пахне твоєю смертю, нещасний злодію.
«А й справді, яке в Мера жорстке крісло!», – лише встиг подумати Маслонні.