– Де бабки? Де бабки, я тебе питаю! – і Сер Делька навис над столом. Він увесь почервонів від швидкої ходи.
– Я-я-я… не… не знаю! – промимрив Маслонні.
– Якщо зараз хтось не скаже, куди поділися бабки, то його масна італійська лисина забуде, як носити масний італійський капелюх.
– Клянуся, клянуся… я не… не знаю, – Маслонні щосили втиснувся в мерове крісло. – Але вони б-б-були тут.
– Були! Були!
– Так, були… і пішли, – оговтався секретар.
– Ти що, знущаєшся з мене, кривий італійський чобіт?! Як бабки можуть піти? Їх можна витратити, можна покласти під проценти, ними можна розпорядитися, поміняти, заощадити, вкрасти врешті-решт. Ти винен мені купу грошей. Ти підписав ЗП і обіцяв виконувати мої накази. Ти, дране італійське мереживо, ще смієш знущатися з мене?!
– А-а-а, ви про гроші? А я думав, що ви стосовно Кави і Ґави. Вони щойно були тут. Як же я був здивований, коли вони намагалися повернути Мерові ось таку точно коробочку, тільки по вінця наповнену грошима, – Маслонні протягнув руки до коробочки з приправою. Тим часом секретар завбачливо підсунув скарбницю під стіл. – Я ніяк не можу збагнути, як у цих старих дуреп опинилася скарбниця. Адже я власноруч передав її вам позавчора. Я, між іншим, ризикував життям, своєю доброю репутацією. Я…
– Годі базікати. Ти кажеш, бабки підмінили нашу скарбницю? Господи, як я ненавиджу тероризм! – вигукнув Сер Делька і кинувся наздоганяти старих аптекарок.
Варто було Маслонні залишитися самому, як він витяг дві цілком однакові коробочки. Як ви вже здогадалися, одна містила суміш для ароматизації печива, інша була вщерть набита громадськими грошима, які зібрали для спорудження греблі.
Такого скарбу Маслонні ніколи не бачив. Страшна спокуса закралася в його серце. Ось він, Дон Маслон, полишає злочинний бізнес і відкриває бісквітну фабрику. На кожному медопластику він карбує світлий образ його Вищосолодості Медобора III. Або ні, коробочку з приправою він віддає втішеним мешканцям Окрайців, а от скарбницю везе в столицю зі словами: «Його Всемедовості в дар від вдячних окрайчан!» Невже Медобор відмовиться від такого милого подарунка?.. Навряд, навряд. І тоді вже точно, Блакитні, ні, Жовто-блакитні Сан Далі прикрасять груди вірнопідданого секретаря!..
І тут, нарешті, прийшли правильні рядки:
Ода Медославна
- О, мій правителю преславний!
- Тобі цю оду медославну
- Я написав у час пророчий,
- Не ївши дні, не спавши ночі…
- Прийми цей дар малий незмірно…
- Тобі зібрав я на комірне,
- Щоб десь в Швейцарцях чи Шампані
- Собі ти справив гарні штані.
«От так краще, а то – помідор, краги…» – подумав новоявлений віршомаз.
- Купи собі модерні шати,
- Щоб всіх підданців утішати!
- Краса і досконалість форми!
- А не робота і реформи!
Треба сказати, що Дон Маслонні не любив реформ. Від них його нудило. Бо там, де починалися реформи, закінчувався хліб з маслом… і медом!
Солодкі думки перервав голос кондитера Тісса Течка.
– Пане Мер, біда не ходить одна. Спочатку в мене викрали ароматичну суміш, а потім зник мій племінник Карр. Одні кажуть, що він пішов у гори, інші – наче до Мерії. Ой, це ви Маслонні? Звідки у вас ці дві бляшанки? – Течко з подивом дивився на стіл.