У Мерії зароджувався справжній буревій пристрастей.
– Що ж це діється, пане Маслонні? Звідки у вас моя ароматична бляшанка? – Тісс Течко поволі наближався до крісла, в яке вгруз секретар Мерії.
– Це не те, що ви подумали, шановний Тіссе. Зовсім не те, – Маслонні спробував відсунути обидві скриньки.
Тісс Течко нахилився і відкрив одну. В ній було повно грошей!
– Дійсно, не те! – зачудувався кондитер. – Але ж тоді, звідки у вас міська скарбниця?
– Це не те, що ви подумали. Зовсім не те! – правив своєї Маслонні.
– Не важливо, що я подумав. Але зараз стане ясно, що думаєте ви!
Тісс Течко рвучко відкрив і сунув під ніс переляканому злодієві свою коробочку з ароматизаторами.
Треба сказати, що суміш для медопластиків мала деякі чарівні властивості. Пам’ятаєте, як нюхнувши її, Дерун відразу здогадався, що Маслонні щось наплутав зі скриньками. Річ у тім, що ароматична суміш прояснювала суть речей. А ще вона змушувала людей говорити правду і тільки правду. Це був ще один з секретів Тісса Течка. Окрайчани розкуповували печиво з такою силою, бо знали, з’ївши медопластики, діти ростимуть правдивими і чесними. Деякі дружини давали печиво своїм чоловікам, начальники пригощали підлеглих, а слідчі просто не уявляли, як можна проводити допит без «правдивих» медопластиків.
– Апчхи! – нюхнув ароматичну скриньку Маслонні і наче в трансі заговорив. – Отже, приїхав я до Малих Окрайців у круглонадцятому році, маючи з собою лише пару шкарпеток і засмальцьованого капелюха. Я розумів, що справи нашого вкрай збіднілого роду може виправити лише вдалий шлюб. Донні Маслонні тоді стукнуло тридцять три…
– Все це дуже цікаво, але доведеться перейти ближче до справи, – перебив його Тісс Течко. – Звідки у вас ці бляшанки?
– Так, бляшанки! – ошелешено правив Маслонні. – Коробочку з ароматами мені приніс Сер Делька, а скарбницю віддали Кава і Ґава. Як переплуталися скриньки, просто не втямлю. Адже напередодні я особисто викрав скарбницю, заховав її на клумбі, потім відкопав і передав Серу Дельці. Нам потрібні були гроші на біотісто для універсального автомата Сера Дельки. Скарбниця – стратегічний удар: і Мішеля обеззброїти, і наш капітал збільшити. Це ж остання готівка, якою могли скористатися окрайчани… Ви думаєте, просто виготовити з усілякого непотрібу універсальне тісто? На мене ці волоцюги навісили купу обов’язків. Олію з ріпака закуповує і доправляє хто? – Маслонні! Здирає помиї з усіх Окрайців, нібито для сміттєспалювального заводу, хто? – Маслонні! В Круглобарабольськ за бульбою і крохмалем змотатися? Хто б міг? Маслонні! А ще я мушу вдавати, що працюю в Мерії, і повинен стежити за Мером, щоб він, бува, не забезпечив в Окрайцях суцільне благоденствіє. Бо якщо в цих окрайчанських злиднів все буде гаразд, то навіщо ж тоді біотісто? Згодом воно має замінити в Окрайцях усі харчі. Буде одне універсальне їдло, як каже цей п’яничка Дерун. А ще… ще я хотів поправити справи нашого вкрай збіднілого роду…
– Не відволікаймося від центральної лінії, – напучував його Тісс.
– Як з однієї коробочки зробилося дві, я просто не втямлю. Вранці я прийшов до Мерії, бо загубив тут вірша. Мер Мішель з Печи Восем вирушив ловити Деруна і залишив мене самого. Тому я вдруге взяв гроші, щоб виправити справи нашого… вкрай…
– Годі, ходімте! У міській в’язниці ви точно виправите справи…
Полишимо негідника Маслонні та рішучого дядечка Тісса при виході з Мерії і попрямуємо в ліс, бо там…