Умить Карр оглянувся, куди показував йому вчитель, і ледве не остовпів. За ними на всіх парах мчить тістовозка. Дядько Дерун у ковбойських капелюсі та чоботях, модній футболці з усієї сили шмагає стару шкапу Дранку, Мармиза сидить позаду на бочці і на нього вряди-годи вихлюпується смердюче біотісто. Очевидно, розбійники збиралися в погоню так швидко, що Мармиза й підштаники забув.
– Я вам покажу, як тікати від свого… трясця! – горланив Дерун. – Тьху ти, від свого щастя! Стій, стій, кар-ртопляна дурна макітро!
– Пане, начальнику, чи не могли б ви їхати трохи повільніше? Мене сильно розтрясло і може знудить… – хлюпав Мармиза.
– Я тебе зараз так знуджу! – оглянувся Дерун. – Ти краще тісто збирай! А то розльопуєш, ніби воно твоє. А нам з нього ще пиріжки пекти й пекти.
– Пане начальнику, не нагадуйте мені ті пиріжки, бо точно знудить.
Тим часом діти чимдуж бігли під прихисток Ганнової хижки. Вчитель зліз із вежі і мчав їм назустріч.
– Швидше сюди, мої маленькі! – Ганн простягнув руки до дітей.
– Я не можу зайти в оселю Великого Вчителя! – впала навколішки Таррочка і від хвилювання почала заникуватися. – Я не достойна тря… тря… тряс…сти руку геніального підкорювача Нествіту.
– Боже, боже, це ж вона, моя Прототипка!!! Тільки дуже маленька… – й собі впав навколішки Ганн.
– Досить, досить китайських церемоній, швидше зачиняйте двері! – і Карр силоміць затягнув Таррочку в тісну хатинку.
– Ні, не достойна, – правила далі тарілочка. Вхопивши руку Ганна, вона палко поцілувала її своєю присоскою.
– Ну, навіщо ж такі почесті? – знітився Ганн Чірка, який не звик до визнання і пошани. – Я простий… навіть дуже простий вчений.
Докази Ганнової скромності можна було відшукати повсюди.
Треба сказати, що вчений, змайструвавши якусь річ, дуже швидко втрачав до неї будь-який інтерес. Він сумно казав: «Вона мене вже не гріє», – і закидав чергову іграшку в дальній куток. Відтак по кутках хатини назбиралося чимало мотлоху. Он з-під ліжка стирчить протиалергенний пилосмок для збирання тополиного пуху, на плиті – брудна пательня на сонячних батарейках, яка вміє смажити лише яєшню, а над ліжком прибито бриля з пропелером-вітрогоном. Ганн називав всі ці винаходи «етапами великого шляху» і мріяв про щось визначне і геніальне. У центрі на стіні висіло приколоте креслення Прототипки і дивна мантра: «Ти – Прототипка. Типка – ти! Ти маєш знати, як літати! Ти – мати! Ти – математика Космосу!»
Таррочка завмерла перед кресленням. «Мама!» – прошепотіла вона. Раптом НЛО-шка згадала всі свої пригоди. Як вони вилетіли в Космос шукати притулку для свого народу, як тато з мамою взялися досліджувати місцеву природу… Навіть на якусь мить їй здалося, що вона теж бачила Ганна раніше, а не тільки чула про нього від батьків. Потім дитинка згадала, як її викрав розбійник Дерун, і всі-всі свої поневіряння. Ніколи, ніколи не довіряйте незнайомцям – вони можуть бути небезпечні. Кличте маму! «Мама!» – знову вирвалося в Таррочки. Та часу на контакт з позаземним розумом виявилося обмаль.
– Тр-рясця вашим дурним мізкам, виходьте негайно! – загорланив знадвору Дерун, трясучи хижку. – Віддай мого хлопця, клятий заумку! Він мій племінник і спадкоємець моєї імперії!
– Я відмовляюся від такого спадку! – крикнув Карр. – У мене вже є дядько. Це дядечко Тісс.