– Чудово! Наступного разу, любий капітане, будемо брати в ліс великого кошика, – зауважив Мер Мішель.
– Краще вже брати цілу скриню. Вось – ще один калач, – і Печи Вось підняв з землі тверду чорну хлібину.
Вже більше години Мер і детектив йшли за великими сірими ляпами біотіста. Аж раптом брудний слід, залишений тістовозкою, увірвався і поміж кущів, у траві й на деревах почали траплятися найрізноманітніші справжні наїдки.
– Ні тобі Деруна, ні скарбниці, але харчів стільки, що можна місяць до крамниці не ходити, – і Печи забрав у Шарр Коффа ласий шмат ковбаси.
– Скільки живу на світі, капітане, але жодного разу не бачив, щоб у лісі на кожному кущі родила різна їжа.
– Так, пане Мер. У нашій з Шарром детективній практиці були і Ковбасна галявина, і Мармеладна печера. Пам’ятаю, ми тоді залізли до цієї печери і два дні блукали в пошуках лігвища Скаженого Пектиноглота. А він, мерзотник, узяв заручників і вимагав, щоб йому щодня постачали барильце меду. Ну, ми з Шарром його швидко викурили з печери. Ще й мармеладу наїлися тоді від пуза. Але там все було якось компактніше, а тут не ліс, а ціле ресторанне меню… Стій, свинкам не можна солодкого, – і Печи Вось забрав у Шарра шоколадку.
– Хр-р-рюк, – озвався Шар і по його щетині пробігла дика хвиля. Свин глянув угору і закляк.
– Що за чудасія? Невже НЛО? – Мер теж побачив дивовижну повітряну споруду, яка пливла над смереками. Сонце піднялося, і невідомий літаючий об’єкт затуляв його чорною хмарою. З цієї хмари прямо на землю сипалася… їжа.
– Недоварена квасоля! – командував Карр Топляник.
– Слухаю, – і Таррочка швидко виготовляла необхідну зброю, якою хлопчик намагався збити Деруна і Мармизу. Розбійники і досі трималися за мотузку.
– Давай старовинну, народну, – гукнула Анна, – нашу улюблену «Посівайну!»
Посівайна
- Іди-іди дощ, дощі
- Будем їсти борщ, борщ!
- Без ботвини і без солі,
- Без картоплі й без квасолі!
- Така страва небувала –
- Без полум’я парувала.
- І клекоче, і булькоче!
- Пригощайтеся хто хоче!
– О, згадав! Картопля в мундирах, – скомандував Ганн і одразу одержав порцію боєприпасів.
– Картопля в мундирах, – наказував хлопець і одержував від Таррочки ще порцію. Запас кулінарних рецептів вочевидь почав вичерпуватися.
Спочатку пасажири Скрині Забаганки жбурляли в своїх переслідувачів улюбленими стравами, бо саме найулюбленіша їжа спадає на думку першою. Далі в хід пішли популярні рецепти і врешті – недоварене і недопечене, сире, гливке, пісне і кисле.
– Анничко, як добре, що ти вмієш готувати і пам’ятаєш рецепти. Без тебе ми б ніколи не справилися, – похвалив подружку хлопчик.
Дівчинка закліпала. Вона не знала, як сприймати цей комплімент. Тим паче, що її останнім «шедевром» стали підгорілі пиріжки.
«Заряджай! Подавай! Висипай!» – почулося згори.
«Тримай! Тримай! Тримай!» – пролунало знизу. Мер ухопив за ноги Мармизу і тримав. Мармиза тримав за ноги Деруна. Дерун тримав мотузку. За Мера ухопився Печи Вось, бо бачив, що той ось-ось злетить у небо. Детектива підстрахував Шарр, учепившись за штанину.
«Трим-м-м-май!» – і Шарр, Печи, Мер та Мармиза впали долу. Тим часом втікачі з Деруном «на хвості», підхоплені вітром, помчали далі.