Зранку першою зірвалася Комета, яка заночувала на конспіративній квартирі. Причин для цього в неї було більш ніж достатньо: розібратися з Гадайковим гардеробом і зачіскою Арніка не бралася.
Марко участі в підготовці до святкового виходу не брав, адже ще на світанку вибрався на склад сміховідходів.
Не будемо описувати усієї ранкової метушні, бо хто не збирався на якусь важливу зустріч, маючи в запасі море часу і в обріз спокою? От і наші змовники шуміли, бігали, коротко пересварювалися, але рівно о десятій вийшли з дому. Сусіди бачили, як святково одягнуті поважні нові власники досі порожньої квартири рушили разом зі своєю пишно вбраною донькою до палацу.
Що пан і пані Ахвельд ідуть саме туди, ні в кого не викликало сумнівів, бо навіщо було б отак чепуритися?
Перед ворітьми палацу стояв неймовірний гамір. Претенденток на звання подружки принцеси було, напевно, не менше тисячі. Нервові дівчатка в супроводі своїх розхвильованих батьків або вередували, або пхинькали, і лиш деякі з них стояли мовчки.
Гадайкові було цікаво спостерігати за кандидатками, він немов бачив їх наскрізь. Ось повненька дівчинка в рожевій сукні із безліччю усіляких складочок, що робили її схожою на капустину, помітно нервує. Вона явно невдоволена своєю програмою. Здогадується, напевно, що таких програм тут не менше тисячі. А ось чорнява і худа злючка в зеленій сукні дивиться поверх голів претенденток хижо і самовпевнено. Мабуть, гадає, що програма в неї найкраща. Ой, не поспішай, красуне. А ось ця вередуля, яка змушує маму щохвилини поправляти їй бантики, просто нестерпна у своєму страхові програти.
Гадайко розважався так довгенько. Кілька разів він ловив на собі сердиті й колючі погляди конкуренток, але на погляди дівчисьок він звик не звертати уваги. Врешті-решт із палацу до натовпу вийшов мажордом-розпорядник і звелів кільком своїм підлеглим позбирати програми.
Зрозуміло, що розгляд такої кількості паперів потребував не менше кількох днів, тому мажордом уже приготувався усім про це повідомити, але його випередила сама принцеса Агнес. Дівчинка щось сказала мажордомові, й той хвилину м’явся і прочищав удаваним кашлем удавано закладене горло.
– Шановні громадяни! – нарешті виголосив мажордом-розпорядник трохи спантеличено. – Її високість принцеса Білонерії Агнес Осіонедерська повідомить про своє рішення за п’ятнадцять хвилин!
– Молодчина, – пошепки мовив Кіпр до Арніки, що в довгій святковій сукні виглядала трохи незвично, але що гарно, то факт.
– Вона мені теж сподобалась, – відказала Арніка. – А ти, Гадайко, що скажеш?
– О, я теж задоволени… тобто задоволена, – аж почервонів від напруги Гадайко, та, на щастя, ніхто з натовпу зараз на нього не дивився, а якби й дивився, то в тіні гарного капелюшка і двох великих бантів навряд чи помітив би щось підозріле.
Тим часом принцеса просто на порозі палацу переглядала передвиборні програми кандидаток у свої друзі. Процедура відбору проходила так: десяток слуг розгортали перед нею яскраво розмальовані сувої, а вона тицяла пальцем у найкраще намальовані. Таким чином лишилося щось із півсотні програм. Кіпр із задоволенням зазначив, що їхня теж опинилася в числі відібраних. Далі принцеса слухала перші пункти програм і відбраковувала нецікаві. На це в неї пішло не більше десяти хвилин. Гадайкову програму Агнес відібрала одразу, щойно слуга зачитав пункт про переселення жаб з польових калюж у басейни до королівських лебедів.
Далі було вже не так цікаво. Мажордом зачитав прізвища відібраних претенденток, подякував усім учасницям і попросив розходитися. Однак натовп заклику мовби й не чув – усім кортіло дізнатися, кого ж вибере принцеса.
Королівська сторожа вирішила застосувати силу, але це мало допомогло. І лише коли всім учасникам відбору пообіцяли по п’ять доз сміху, натовп розсмоктався.
Гадайко пильно роздивлявся своїх конкуренток, до числа яких потрапили і зелена злючка, й рожева капустинка. Та якщо на обличчі першої до виразу злості й роздратування додалася ще й зневага, то друга ледь не мліла від радості. Були ще тут і маленька дівчинка в блакитному платтячку, і цибата вередійка в жовтому, і замріяна панянка в салатовому, і абсолютно заморожена істота в коричневому, і набурмосена самозакохана дівуля в оранжевому, і ще одна пихата дівчинка в яскраво-червоній сукні. Проте Гадайкові, якому ріст не дозволяв бачити всіх, було чомусь зовсім не страшно.
Кіпр і Арніка в цей момент оцінювали всіх вісьмох конкуренток.
– П’ятеро пролітають, а ось ті троє можуть сплутати нам усі карти, – прошепотів Кіпр на вухо Арніці.
– Прорвемось, – заспокоїла його Арніка, і в цю мить мажордом запросив усіх дівчаток до палацу. Батькам довелося залишитися на подвір’ї.
– Тримайся, – тільки й мовила Арніка Гадайкові останньої миті, і він раптом зрозумів, що ця жінка не така вже й жорстка.
Чесно кажучи, Гадайкові було зараз трохи лячно. Досі він стояв під потужним прикриттям друзів, а зараз доведеться діяти самому. Але нічого, він буде гідним розвідником. І він витримає що завгодно, навіть колючі погляди злючок усього світу.
– Прошу сідати, – сказав мажордом, коли двері у великій круглій залі були зачинені.
– Хто хоче надвір? – несподівано спитала принцеса, і Гадайко несподівано для себе самого підняв руку. Бо й справді сидіти в приміщенні, коли надворі така гарна погода, було непростимо.
Уже за мить хлопчина зрозумів, що, напевно, зробив дурницю, адже гості мали б насолоджуватися принцесиною гостинністю і не думати про погоду надворі. Проте краєм ока він помітив, що слідом за ним після миттєвого вагання підняли руки злючка в зеленому й пихатка в червоному. За мить до них приєдналася ще й набурмосена дівчинка в оранжевому.
– Що ж, прошу вийти, – сказала принцеса і відкоркувала пляшечку із жовтим сміхом.
Доки спантеличені гості виходили, вона реготала. Гадайко був певен, що за дверима ота кольорова трійця роздере його на шматки, тому мріяв зараз про шапку-невидимку. Тим часом ті, хто лишилися в залі, заспокоїлися й розслабилися, злорадствуючи в душі, що так легко і просто позбулися аж чотирьох конкуренток.
Проте яким же було їхнє здивування, коли принцеса попросила пробачення і вийшла слідом за четвіркою вигнанців.
– Ходімо до моєї штаб-квартири, дівчата, – сказала вона. – Сидіти в приміщенні в таку погоду – злочин.
Тепер настав час Гадайкові торжествувати. Він помітив, що на обличчі зеленої злючки з’явився слід страху. Звідки їй було знати, що в четвірку переможців Гадайка привів неусвідомлений рух, а не хитромудрий план і таємне знання?
Агнесина штаб-квартира розташувалася в кущах, що росли на краю палацового парку. Тут стояло кілька крісел навколо круглого стола. Може, то й було не надто ввічливо, але Гадайко сів першим, і сів так, щоб сонце било йому в потилицю.
– А зараз розповідайте по черзі, – якось втомлено сказала Агнес, сівши праворуч від Гадайка. Троє суперниць сприйняли це за вияв особливої прихильності, й хвиля ненависті до конкурентки в бузковому піднялася з новою силою. За місце по праву руку від Агнес розгорілася невидима, але дуже напружена боротьба, яку врешті-решт виграла яскраво-червона пихатка. Зелена злючка змушена була сісти ліворуч від Гадайка. Самозакоханій же панянці в оранжевому дісталося найгірше місце – якраз напроти сонця.
– Дозвольте мені першій, – гордо мовила червона, обвівши переможним поглядом усіх присутніх, – вона вже уявляла себе головною принцесиною подружкою. – Мене звати Ріора. Я найбільше люблю спілкуватися з розумними людьми, не терплю вискочок. У вільний час я граю на фоноклавіні, займаюся верховою їздою і страшенно люблю подорожувати…
– А я люблю вишукане товариство! – не дала договорити Ріорі зелена злючка, вважаючи, що та сказала вже достатньо. – Мене звати Елізія. Моє життєве кредо…
– Що твоє «життєве»? – скривилася Агнес, явно не розуміючи слова і – о жах! – зовсім не лякаючись свого незнання.
– Кредо, – повторила Елізія трохи роздратовано, аж ніяк не сподіваючись такої реакції від самої принцеси, а потім спохватилася і стала пояснювати: – Кожна людина повинна мати життєве кредо. Його потрібно дотримуватися…
– Я тобі вірю, але ти поясни мені, що це таке! – наполягала Агнес.
– Ну, це як девіз…
– А що таке девіз? – принцеса вчепилася у свою жертву мертвою хваткою. – От я, наприклад, знаю, що таке дивізія, а що таке девіз – не чула.
– Моє життєве кредо – завжди іти вперед! – надула губи зелена.
– Якщо попереду стіна, то можна і лоба розбити, – зовсім не до речі поміркував уголос Гадайко.
Промовиця поглянула на непрошеного коментатора, мов кобра на мангуста, але напасти зараз не мала жодної змоги.
– І я не боюся перешкод на шляху! – патетично закінчила Елізія, з торжеством поглянувши на Гадайка.
– Це добре, якщо нічого не боїшся. А якщо, скажімо, щось загубиш дорогою, то твоє життєве кредо тобі дозволить повернутися за ним чи ні? – Агнес остаточно загнала Елізію в тупик.
І тут піднялася оранжева.
– Я – Івета.
– Теж маєш життєве кредо? – прямо спитала Агнес, чим дуже спантеличила ораторку, але та виявилася доволі холоднокровною особою.
– Мені й без нього непогано живеться.
– Оце гарно, – схвально відгукнулася принцеса, даючи зрозуміти, що цій короткій фразі надається почесне звання промови. – А ти щось будеш говорити? – спитала принцеса в Гадайка, який аж ніяк не сподівався такого повороту подій, а тому питання застало його зненацька.
– Гадайка до ваших послуг. І може б, ми ділом зайнялися, а то теревенимо тут цілих півгодини, – випалив хлопчик несподівано і вжахнувся можливим наслідкам.
Проте Агнес відкоркувала ще одну пляшечку жовтого сміху і реготала не менше п’яти хвилин.
– Молодчина, Гадайко! – веселилася принцеса. – Ви вільні, а ти, Івето, можеш лишитися.
Вибір зроблено. Гадайко разом з Іветою несподівано для себе став переможцем конкурсу на кращу подружку королівської доньки. Зарюмсані невдахи поверталися до своїх батьків за розрадою і втішаннями, а непосидюча Агнес завела двох переможниць у свою кімнату, де видала їм маскувальні костюми з дуже міцної тканини. То були костюми-хамелеони, ідеальні для ігор і лазіння по деревах. Агнес, а слідом за нею Івета заховалися за ширмами, щоб перевдягнутися. Гадайко зробив те саме, дякуючи долі за такий подарунок. Правда, банти на кісках трохи заважали, але він їх швидко позбувся.
Агнес вийшла з-за ширми останньою. Вона кинула жужмом святкову сукню, а Гадайко стояв трохи розгублений, тримаючи свою сукню в руках, бо не бачив ніде вішака.
– Чого стоїш? Гайда гратися! – гукнула Агнес.
– А в тебе є вішачок?
– Для чого? – спантеличилася принцеса.
– Щоб одяг повісити, – просто пояснив Гадайко.
– Слуги повісять, – махнула рукою Агнес.
– А хіба ми самі каліки й не можемо цього зробити?
Гадайкове питання змусило принцесу замислитися. Поміркувавши, вона покликала слуг і попросила вішаки. Слуги кинулися догоджати, але, наткнувшись на принцесину твердість, немов на кам’яну стіну, поспішили виконати її прохання.
А потім були веселі ігри. Гадайко з успіхом виконав перший пункт своєї програми – заселення жабами королівського ставка.
Тим часом Кіпр повернувся додому, тоді як Арніка лишилася в літньому будиночку, щоб увечері доглянути за Гадайком.