Король Білонерії Брайдокс XIII сьогодні зважився на великий подвиг: він сидів у своєму робочому кабінеті й переглядав товстелезні папки звітів усіх департаментів. Звіт департаменту охорони здоров’я насамперед зацікавив його величність. Міністр писав, що кількість померлих за минулий місяць не більша, ніж у попередньому. Брайдокс може б і повірив у це, якби не був сьогодні особливо нервовий. А нерви в його величності почали здавати віднедавна, коли його особиста секретарка, з якою він працював останні двадцять років, захворіла, і замість неї прислали абсолютно заморожену пані, котра про існування на білому світі емоцій навіть не здогадувалася.
Нервова ж людина, як відомо, робиться дуже прискіпливою. От і зараз його величність узяв ручку і записав на аркуші паперу цифри померлих від різних болячок, додав і порівняв із міністровою цифрою. Дивина, але міністрова цифра виявилася чи не удвічі меншою. Звичайно ж, то могло бути помилкою. Благодушний король просидів ще кілька годин, відриваючи їх від свого нічного відпочинку, але помилок від того менше не ставало. Навпаки, вони множилися, як мухи.
Зауваживши такий глобальний обман, король розлютився не на жарт.
Він просидів до самого ранку, перевіряючи статистику трьох попередніх років, і знайшов стільки неточностей, що робилося страшно. Посеред ночі королю стало дуже погано: піднявся тиск. Придворний лікар кожні п’ять хвилин поїв його величність пігулками, але це нічого не давало.
Королева Омегга, яка звикла прокидатися до світанку, була здивована і вражена чоловіковим відкриттям.
– Дорога Омегго, – пересилюючи нестерпний головний біль, сказав Брайдокс, – сьогодні я відкрив страшні речі! Виявляється, міністри у своїх звітах мені просто брешуть!
– Заспокойся, любий, – Омегга погладила чоловіка по руці. – Може, хочеш жовтого сміху?
– Маєш наш чи контрабандний?
– Наш, але дуже гарної якості.
– Жартуєш? – з недовірою перепитав Брайдокс. – Нашого якісного я не бачив більше року.
– Кажуть, що приїжджали якісь дуже гарні іноземні сміхороби…
– І чому я тобі не вірю?
– А даремно. Спробуй, – королева простягла чоловікові пляшечку сонячно-жовтого сміху.
Той кілька секунд милувався чудовою сонячною барвою в пляшечці, а потім зважився її відкоркувати. Що й казати, але десять хвилин щирого сміху прибрали не лише набридливий тиск, але й поганий настрій.
– Омегго, я тебе попрошу про послугу, – сказав Брайдокс, коли дружина заспокоїлася й сиділа в кріслі з виразом щастя на обличчі. – Накажи слугам покликати до мене прем’єр-міністра Асамуса.
– Брайдоксе, ну навіщо тобі ці хитруни? У тебе знову підніметься тиск!
– У мене підніметься тиск, якщо я з ним не поговорю… Гаразд, я обіцяю тобі, що це в нього тиск підніметься… Господи, як я міг їм повірити і терпіти той паперовий бум цілих три роки? Це ж просто кошмар якийсь!..
Омегга зітхнула і вийшла. Через десять хвилин заспаний прем’єр-міністр стояв перед його величністю і улесливо посміхався.
– Що потребує ваша величність у такий ранній час? – поцікавився міністр.
– Правди, пане прем’єре, правди, – спокійно мовив Брайдокс, якого доза сонячно-жовтого сміху просто-таки повернула до життя.
– Перепрошую, ваша величносте, – спантеличився прем’єр. – Я не можу зрозуміти, що це означає.
– Я так і думав, – іронічно усміхнувся король. – Звідкіля моєму дорогому прем’єр-міністрові знати, що таке правда, якщо він увесь час бреше?
– Ви жартуєте, ваша величносте, – намагався і далі усміхатися прем’єр. – Наш уряд найчесніший у світі. Запитайте в міністра статистики.
– Ще один брехун. Так от, шановний пане брехуне, щоб назавтра ви надали мені звіт про стан справ у королівстві. І о десятій прошу зібрати позачергове засідання кабінету міністрів. Ідіть.
Прем’єр-міністр вийшов геть спантеличений. Таким його величність він ще не бачив. Що усе це означало? Невже хтось із недоброзичливців поскаржився? Але ж усі міністри заодно. Серед них уже давно нема незговірливих. Хіба міністр освіти спробував щось не те бовкнути? Хоча навряд. У нього дружина злюча. Заради міністерської зарплати і спокою в сім’ї він мовчатиме. Ні, тут щось незрозуміле. Треба буде порадитися з начальником контррозвідки. Може, він щось знає.
Щезак мав стурбований вигляд. Він не любив зізнаватися у своїх проколах, тому про випадок викрадення контейнерів зі складу сміховідходів нікому не розповів, а своїх підлеглих запевнив, що то була спецоперація.
Прем’єр-міністр Асамус переповів Щезаку свою розмову з його величністю. Генерал-сержант замислився. Серед королівських слуг було достатньо Щезакових агентів, тому нагляд за Брайдоксом вівся день і ніч. Досі ніхто з них ні про які непевні контакти не повідомляв. Лишалося одне: міністри самі припустилися помилки.
– Дорогий мій прем’єре, – нарешті порушив мовчанку Щезак, – запитайте про поганий настрій його величності в міністра статистики.
Від цих слів Асамус округлив очі й кілька секунд стояв перед генерал-сержантом із дурнуватим виглядом. Про міністра статистики, який славився своєю халатністю в підрахунках, він і не подумав, а от начальник контррозвідки не забув.
– Що ж нам робити завтра?
– Відбріхуйтеся, – порадив Щезак. – Бо крім цього ви нічого більше робити не вмієте.
Асамус пішов, а Щезак терміново викликав своїх оперативних агентів, які працювали в органах державної влади, на нараду. Підкапітан Хострик, який перебував на службі у відомстві генерал-капітана Штупака і прийшов першим, доповів про отримання генералом-капітаном Штупаком хабара в сто сміходоз, а також про випадки втечі з тюрми таких собі Кіпра Номена, Маркуса Зубуса, Гатила Кверка, Дубая Волі та хлопчиська на ім’я Гадайко, який, на думку Хострика, був якось пов’язаний із названими підозрюваними в шпіонажі.
Коли Хострик непомітно щез, доповідати з’явився надсупермайор Дольчес, який три роки тому влаштувався працювати асистентом у лабораторію сміхознавства Академії Сміхових Наук. Він розповів про загадкове зникнення старшої наукової співробітниці Арніки Тоери і про скандал, який вона зчинила своєю доповіддю.
Після надсупермайора доповідала прекапрал Атіда Віс. В її обов’язки входило наглядати за принцесою, відтак півроку тому вона влаштувалася прибиральницею покоїв принцеси в палаці. Атіда Віс детально описала обох нових принцесиних подружок, особи яких встановлюються.
Далі прийшов надкапітан Вакрус Хізет, який здійснював нагляд за сміхоочисним заводом. Він розповів небагато, але інформація була цікавою: двоє іноземних сміхоробів, яких привела особисто Комета Хібс, видали просто-таки фантастичну кількість якісного сміху. Особи сміхоробів встановлено, але потрібен час на ретельнішу перевірку.
Суперсержант Кабіс Квант – вуличний патрульний – знайшов викрадену вантажівку зі сміховими відходами в жовтих контейнерах і доправив її до управління контррозвідки. Експерти знімають відбитки пальців і працюють з ароматовловлювачами.
Коли суперсержант хвацько відкозиряв і зник, Щезак надовго замислився. Уся отримана ним інформація була схожою на елементи мозаїки, що незабаром мали скластися в цілком конкретну картину. Бажано лише, щоб сталося це не надто пізно.
Останнім до Щезака прийшов аптекар Смердюшник.
– Пане генерал-сержанте, ситуація виходить з-під контролю, – сказав аптекар, який насправді мав звання попідполковника контррозвідки. – Незнайомий відвідувач, який видав себе за Штупакавого підлеглого, цікавився апаратом сміхоочистки і навіть залишив на ньому відбитки пальців. Я перевірив – у нашій базі його даних нема. У базі даних таємної поліції він теж відсутній…
– Звідки така інформація?
– Я заходив до Штупака і бачив усю його картотеку.
– От же дурень, – похитав головою Щезак.
– Я теж так вважаю, – кивнув аптекар. – Далі: хтось замість мене отримав п’ять сотень пляшечок, призначених для розливу сміходоз. Припускаю, що це той самий агент. І ще: напередодні до мене приходив сам Штупак для перевірки контрабандного сміху. До речі, дуже високої якості. Очевидно, хтось із антижурійських або протопузійських агентів привіз його для підкупу посадових осіб.
– Навряд чи протопузійці займатимуться такими справами. Їх наша внутрішня політика хвилює мало. Гадаю, що то антижурійці, – зробив для себе висновок Щезак. – До речі, як справи з твоїми новими розробками?
– Генератор антисміхового поля майже готовий.
– І на яку потужність він розрахований?
– На максимальну.
– Гаразд, можеш іти.
Щезак поставив своїм підлеглим конкретне й чітке завдання: знайти втікачів і встановити за ними спостереження; доповідати тричі на день особисто йому.