Дівчинка Мей вважала себе вже зовсім дорослою, адже цьогоріч їй виповнилося шість років і вона пішла до школи. Утім її старший брат Макс, якому було вже дванадцять, так не вважав. Макс вивчав фізику, цікавився хімією. Він багато читав і був геть упевнений, що всі оті казки вигадали для малюків і доросла людина не може вірити в Санта-Клауса. Його ж сестра вірила і в Санта-Клауса, і в Різдвяні дива.
Раніше, коли Мей ще не вміла писати, мама завжди допомагала їй скласти листа до Санти. І ніколи ще Санта не підводив її: під ялинкою завжди лежав той найбажаніший подарунок, який дівчинка просила в нього. Але тепер вона писати навчилася, і їй дуже хотілося зробити це самій.
До Різдва залишалося якихось два тижні, і про це треба було вже подбати. Але Мей ніяк не наважувалася сісти за стіл, щоб добре обміркувати зміст листа, і все через брата. Адже якщо він застане її за цим заняттям, то глузуватиме з неї. Тоді, добре подумавши, дівчинка вирішила знайти затишний куточок, де Макс її не знайде.
Дівчинка підгадала, коли брата не було вдома, вибрала найкращу різдвяну листівку, знайшла кольорові фломастери і сховалася в комірчині. Мама зберігала там запаси продуктів. І ліхтарик із собою взяла.
Мей розклала папір і фломастери на ящику з консервами, а ліхтарик прикріпила так, щоб світло падало на листівку.
– Любий Санто, – прошепотіла дівчинка і старанно вивела ці слова на папері фломастером червоного кольору. – Я дуже люблю Різдво!
Мей узяла в руки красивий зелений фломастер і вже намірилася продовжити, як раптом… двері в комірчину прочинилися і на порозі постав Макс.
Дівчинка злякано скрикнула і затулила листівку руками. Але брат встиг її вихопити.
– «Любий Санто», – прочитав Макс і осміхнувся. – Ти досі віриш у Санту? Гадаєш, він отримає твій лист і в Різдвяну ніч чарівні олені принесуть його сани простісінько до порогу нашого дому? Які дурниці! Я в це давно не вірю!
На цих словах хлопчик зіжмакав листівку і кинув її сестрі. У Мей забриніли сльози на очах, і вона вигукнула:
– А я знаю, що Санта отримає мій лист! А ти… ти… злий!
Дівчинка вискочила з комірчини і хотіла втекти до своєї кімнати, але наштовхнулася на маму.
– Що трапилося? – злякано спитала місіс Найт, побачивши сльози на очах у доньки.
Мей не любила скаржитися на брата, тому просто похитала головою і втекла до себе.
– Максе, що трапилося? – зажадала пояснень мама.
– Ну… Мей сховалася в комірчині, щоб написати листа Санті, – стенув плечима хлопчик. – Я просто сказав їй, що Санти не існує.
– Максе, навіщо ж ти говориш сестрі таке? – з докором мовила мама. – Хіба погано вірити в Санту і Різдвяні дива? Ти теж раніше вірив у них, і Санта ніколи не залишав тебе без подарунка.
– Мамо, я вже дорослий, – нетерпляче відповів хлопчик.
– Коли так, то тим паче не повинен ображати сестру. Вона має право сама вирішувати, у що їй вірити. Тому тобі треба вибачитися перед Мей і допомогти їй написати листа Санта-Клаусу, – попросила місіс Найт.
– Я ж просто хочу, щоб вона знала правду! – образився Макс.
– А правда, мій любий, полягає в тому, що ти повинен захищати сестричку і піклуватися про неї. Тому я раджу тобі добре подумати, як усе залагодити. – Мама поплескала сина по плечу й показала на двері до кімнати Мей.
Але хлопчику не хотілося визнавати свою помилку, тому замість того, щоб втішити сестру чи вибачатися, він одягнувся і пішов надвір. Мама лише головою похитала.
Макс довго блукав вулицями і все думав, як йому бути. Він вирішив, що потрібно знайти докази, що Санти не існує. Тоді і мама, і Мей зрозуміють, що він не хотів їх образити, а просто казав правду. Хлопчик не розумів, навіщо вірити в дива, коли є наука.
Макс не був поганим братом, він любив сестричку, тому вирішив поки не говорити більше про Різдво, не засмучувати її. Щоб втішити Мей, хлопчик купив у книжковій крамничці нову різдвяну листівку, щоб Мей написала свого листа Санті.
– Нехай пише. А ось коли я знайду докази, що насправді його немає, вона повірить мені. Тоді їй не буде на що ображатися, – пробурмотів хлопчик і пішов додому.