Інтуїція не підвела феріґарда: у Макса і справді виник план. Хлопчик вирішив простежити за пекарнею і довести, що жодних ельфів не існує. Повернувшись додому, він одразу пішов до комірчини. Дістав звідти наплічник поклав у нього бінокль, термос із чаєм і пару бутербродів. Тепло вдягнувшись, Макс вирушив на «полювання».
– Я викрию містера Бейкера з його недолугою балаканиною про ельфів, і йому буде соромно, – бурмотів хлопчик собі під ніс, влаштовуючись у засідці за столиком сусіднього з пекарнею кафе.
Дві години стеження не дали жодних результатів. Повз кафе йшли і йшли звичайні люди. До пекарні заходили часто, але жодного підозрілого покупця Макс не помітив. Хлопчик стомився, але був задоволений, що нарешті вивів містера Бейкера на чисту воду.
Коли до закриття пекарні залишалися лічені хвилини, на вулиці раптом з’явилася загадкова постать у довгому зеленому плащі з капюшоном. Макс бачив такий одяг тільки на карнавалах і у фільмах.
Серце хлопчика забилося сильніше. Невже це і є справжній ельф? Він спробував як слід роздивитися загадкову постать у бінокль, але та вже зникла за дверима пекарні.
Макс схопився на рівні ноги й кинувся до будівлі. Хлопчик заглянув через величезну, прикрашену до Різдва вітрину. Таємничий незнайомець у цей час саме брав паперовий пакет із рук господаря. А поряд стояв той самий кошик, в якому пекар тримав улюблене печиво Санти.
Незнайомець вийшов із пекарні, і Макс непомітно пішов за ним.
Деякий час незнайомець у зеленому плащі швидким кроком ішов вулицею, а потім звернув у тихий сквер. Хлопчик трохи відстав і тепер боявся випустити його з очей. Той перейшов через сквер, наблизився до будинку, який стояв на розі вулиці, і враз зник із поля зору хлопчика. Забувши про обережність, Макс побіг. І тільки-но він наблизився до будинку, як з-за рогу вигулькнула чиясь рука й міцно схопила його за комір куртки.
– Ти хто? І чому стежиш за мною, хлопчику? – прошипів сердитий голос з-під капюшона.
Макс так злякався, що не міг вимовити ані слова. Тоді незнайомець зняв капюшон і послабив хватку.
– Невже ти подумав, що я злодій? – спитав уже зовсім не сердито літній чоловік, – Здається, мені слід відрекомендуватися. Мене звуть містер Тойтен, і я іграшкових справ майстер.
І містер Тойтен усміхаючись подивився на хлопчика і спитав:
– Так навіщо ти йшов за мною?
Макс прокашлявся, вдаючи, що зовсім не злякався.
– Даруйте, містер Тойтен, я подумав був, що ви ельф…
– Хто? – розсміявся старий і відпустив нарешті комір Максової куртки.
Хлопчик розповів чоловікові про містера Бейкера та його печиво, про Санту й ельфів, які приходять до кафе за гостинцями для нього. І тоді іграшкових справ майстер, поплескавши хлопчика по плечу, сказав:
– Шкода тебе розчаровувати, але я не ельф, хоча, як і ці чарівні створіння, виготовляю іграшки для дітей.
Старий іще раз уважно подивився на Макса.
– Уже вечоріє, – стурбовано мовив він, – тож біжи додому, там уже, певно, батьки хвилюються. – І додав: – Бажаю тобі побачити справжнього ельфа.
Іграшкових справ майстер попрощався й увійшов до під’їзду. А хлопчик зітхнув із полегшенням і побіг додому. Все одно пекарню вже давно зачинили.
Уже засинаючи вдома у своєму ліжку, Макс пробурмотів:
– Усе одно я не вірю. Я доведу, що ельфів не існує.
На світанку, коли всі ще спали, Макс тихенько вийшов з дому, озброївшись, як і вчора, біноклем, термосом і бутербродами. Батькам він залишив записку: «Пішов гуляти із друзями». Утім хлопчик так зосередився на своїй секретній операції, що не помітив маленької Мей.
– Санні, як гадаєш, що задумав Макс? – стурбовано запитала дівчинка. – Він ніколи не гуляє так рано. Може, Макс вирішив перевірити, чи прийде ельф за печивом для Санти?
– Ой-ой-ой, – занепокоївся феріґард. – А раптом він піймає ельфа? Він же не забере в нього печиво?
– Ну що ти таке кажеш, – відмахнулася Мей. – Мій брат не якийсь там хуліган. Але він може випадково налякати ельфа.
– Тоді я полечу за ним, – вирішив Санні й полетів був до дверей.
– Я з тобою, – вигукнула дівчинка і стала швидко вдягатися.
Коли вона вдягнулася, коргі раптом занепокоївся:
– Боюся, що Макс тебе помітить. Треба тебе сховати.
– Як же ти сховаєш мене?
– Для феріґарда немає нічого неможливого, – Санні засміявся й обсипав Мей іскрами.
– Тепер тебе ніхто не побачить.
Дівчинка подивилася на свої руки, але вони були такі самі, як і раніше.
– Нічого не змінилося, – розгубилася вона.
– А підійди-но до люстра, – хитро посміхнувся феріґард.
Мей глянула на себе в люстро й охнула: свого відображення в ньому вона не побачила.
– А ти повернеш потім все назад?
– Звісно. Ходімо мерщій за Максом, – скомандував чарівний захисник і друзі поквапилися за хлопцем.
Пекарня та кафе, в якому хлопчик сидів напередодні, були ще зачинені. Тому Макс вирішив влаштувати засідку біля самої пекарні, сховавшись за кущами ялівцю. Звідси було добре видно не тільки головний вхід, а й запасний. Хлопчик подумав, що саме до цих непомітних бічних дверей міг прийти таємничий відвідувач. І він був правий.
До відкриття пекарні залишалося ще пів години, коли до запасного входу підійшов чоловік у довгому зеленому плащі. Щось у фігурі таємничого гостя здалося Максу дивним.
– Чоботи, – прошепотів раптом хлопчик, тремтячи від хвилювання. Ноги незнайомця були підозріло маленького розміру!
Тим часом особа в плащі постукала. Двері пекарні одразу прочинилися, ніби господар уже чекав шанованого відвідувача.
– Доброго ранку, – пролунав тоненький голосок. – Чи готове особливе замовлення?
– Доброго ранку. Звісно готове! – відповів пекар, простягаючи відвідувачеві великий кошик. – Все як завжди. Найкраще печиво для особливого замовника.
– Дякую. Ось оплата. – З-під плаща висунулися руки. Макс із жахом завважив, що їх було… чотири!
Витріщивши від подиву очі, Макс уважно стежив за дивною фігурою в плащі. Нижня пара рук узяла кошик, а та, що була згори, простягнула господареві пекарні мішечок із червоного оксамиту. Пекар низько вклонився і зник за дверима. А незнайомець, крекчучи і незграбно пересуваючись на маленьких ніжках, поплентався провулком. Хлопчик добре бачив, що він тримав кошик відразу чотирма руками!
Нечутно ступаючи, Макс пішов за незрозумілою істотою. Петляючи вузькими вуличками, вона вийшла до закинутого парку атракціонів і зникла за дверима, що колись вели в кімнату сміху. Хлопчик трохи зачекав і прошмигнув слідом за нею.
У кімнаті було темно, світло ледве соталося крізь прочинені двері. Але очі швидко звикли до темряви, і Макс став розрізняти все, що його оточувало. Раніше тут був цілий лабіринт із кривих дзеркал. Тепер же їх залишилося всього кілька. Великі люстра, що мерехтіли в темряві, утворювали коридор, у кінці якого сяяв синім світлом…
– Портал, – прошепотів Макс.
Він устиг побачити, як плащ незнайомця розчиняється в цьому синьому світлі, і без роздумів кинувся вслід за ним. Хлопчик торкнувся сяйливої поверхні, і на пальцях одразу з’явилися голочки інею.
Макс зробив крок уперед і раптом почув знайомий голос:
– Повернися! Це небезпечно!
Але було вже пізно. Крижане повітря мільйонами голок уп’ялося в тіло хлопчика, і він провалився в портал.