Макс жахливо змерз. Його тіло було ніби скуте кригою, тож він навіть пальцем не міг ворухнути. Раптом він відчув, що хтось трясе його, а потім пролунав той самий знайомий голос. Голос його сестри Мей!
– Максе! Прокидайся! Ну будь ласка!
Але як це могла бути вона?
– Санні, що нам робити?
– Його треба зігріти, – долинув до хлопчика тоненький голосок, і він відчув потік теплого повітря, ніби на нього спрямували фен. Відразу стало дуже спекотно.
Хлопчик зміг поворушитися, розплющив очі та сів. Роззирнувся. Він опинився в тьмяно освітленій кімнаті. Всюди стояли ящики й кошики. Але поблизу нікого не було! Хто ж із ним щойно говорив? Макс чітко чув голос.
– Мей, – тихо покликав він. – Це ти? Чому я тебе не бачу?
– Ой! – пискнув хтось зовсім поруч. – Геть забув. Перепрошую.
Тієї ж миті повітря навколо заіскрилося, і перед Максом постала його сестра. Але не це було найдивовижніше. Біля неї літало крихітне цуценятко!
– Привіт, Максе! – гавкнула крилата істота.
Макс розгублено закліпав, а цуценятко відрекомендувалося:
– Мене звуть Санні. Я феріґард…
Почувши незнайоме слово, Макс запитав:
– Фері… хто?
– Феріґарди – це чарівні захисники, – швидко пояснила Мей братові й додала: – А куди це ми потрапили?
Макс підвівся і уважно поглянув довкруги.
– Здається, ми на якомусь складі. Треба перевірити, що там, – запропонував хлопчик і пішов до прочинених дверей.
Діти опинилися у величезному приміщенні, освітленому замість звичайних ламп новорічними гірляндами.
– Схоже на цирк, – мовила Мей, оглядаючи ряди столів, які, мов сходи, здіймалися під саму стелю.
– Ой! Погляньте, тут усюди іграшки та інструменти, – повідомило маленьке цуценя, пурхаючи над столами. – Може, це якась чарівна фабрика іграшок?
– Ні! – задумливо відповів Макс. – Не схоже це ні на фабрику, ні на цирк. Циркова арена кругла, а тут тільки половина кола. Більше схоже на театр. Он і сцена є.
Хлопчик кивнув у бік невеликого напівкруглого майданчика, що був перед ними, і діти побігли туди, щоб роздивитися все зблизька.
Майданчик і справді нагадував сцену. На ній навіть були виставлені декорації: біля каміна, що яскраво палахкотів, стояло затишне крісло і великий стіл.
– Максе! – захоплено вигукнула Мей, побачивши в центрі столу скриньку, що сяяла таємничим синім світлом. – Як ти гадаєш – вона зі сніжинок?
Дівчинка простягнула руку, щоб доторкнутися до дивовижної скриньки, а її брат нахилився, щоб розглянути її ближче.
– Не чіпайте! – злякався маленький коргі, – Я відчуваю, що ця річ чарівна.
Мей відступила на крок і роззирнулася. Нараз їй на очі потрапила червона шапка з білим хутром.
– Так і є! – видихнула Мей, торкаючись червоної шапки. – Я знаю, де ми. Це іграшкова майстерня Санта-Клауса.
– Знову ти за своє, – скривився Макс. – Санта всього лише казковий персонаж.
– Казковий – це щира правда. А ось персонажем мене ще ніхто не називав, – почули раптом діти басистий чоловічий голос.
Макс і Мей обернулися і обімліли: перед ними стояв справжнісінький Санта-Клаус – у червоному костюмі, чоботях, із білою бородою і вусами.
– Я ж тобі казала! – захоплено вигукнула дівчинка і заплескала в долоні. – Санта існує!
– Люба Мей! Радий, що ти вірила в мене, – усміхнувся Санта і обійняв дівчинку. – Ну, а на тебе, Максе, я не ображаюся. Так часто буває: коли діти виростають, вони починають ставити запитання, досліджувати світ, і тоді з подивом з’ясовують, що Санта-Клауса ніхто не бачив.
Господар майстерні ласкаво поплескав Макса по плечу:
– От вони і роблять помилковий висновок, що мене не існує. Але знаєш, – вів далі Санта-Клаус. – Є такі таємниці, які краще не розкривати. До речі, а як ви тут опинилися? Невже мій портал зламався і більше не заморожує непроханих гостей?
– Він навіть аж надто добре заморожує, – пискнув феріґард. – Це мої чари захистили Мей, а Макса я потім розморозив. Даруйте…
– Он воно що! Отож до мене залетів феріґард? – похитав головою Санта. – Овва! Супроти ваших чарів я безсилий. Та коли вже ви опинилися в мене в гостях, то ходімо пити чай із печивом.
Санта-Клаус повів друзів до великої кімнати, де за довгими столами обідали ельфи. Діти відразу подружилися із чарівними мешканцями містечка Санти. За чаєм ельфи показали, як зображали високого чоловіка, коли ходили до пекарні. Один виліз другому на плечі, а той накинув на них плащ. Макс і Мей були в захваті від винахідливості нових друзів.
Братику з сестричкою було весело, і гості навіть забули про свою домівку Про неї нагадав їм Санта.
– Ну то що, друзі, – сказав він, увійшовши до кімнати. – Мені було дуже приємно побачити вас, але нам треба працювати. Адже не за горами Різдво, а іграшки самі собою не виникнуть. А вам час повертатися додому. Батьки вже, мабуть, непокояться.
І він повів дітей до виходу. Ельфи пішли провести гостей. Коли вони проходили повз стіл Санти, феріґард раптом скрикнув:
– Ой! Погляньте!
Коргі показав лапкою на стіл, на якому тепер панував страшенний безлад. Шапка Санти опинилася на підлозі, іграшки були розкидані.
Санта метнувся до столу і схвильовано вигукнув:
– Моя чарівна скринька зникла! На його обличчі з’явився розгублений вираз, і він у відчаї мовив:
– Що ж тепер буде? Без неї ми не зможемо доробити іграшки. Різдво під загрозою!