Прокинувшись від чарівного сну, іграшкових справ майстер злякано роззирнувся. Коли його погляд зупинився на Санта-Клаусі, він підхопився на ноги і пробелькотів:
– Невже ви і є справжній Санта?
– Найсправжнісінький. Який же ще? І ви не знали, що крадете й у кого? – обурено вигукнув Санні, підлітаючи до майстра.
Дивлячись на цуценя, що пурхало перед ним, іграшкових справ майстер від подиву завмер.
– Як ц-це можливо? Хто ц-це? – заїкаючись запитав майстер.
– Я феріґард, – буркнув Санні. – Але зараз це неважливо. Важливо інше: як ви тільки могли наважитися поцупити чарівну скриньку?! Це ж саме вона допомагає Санті виготовляти для малюків подарунки, що несуть радість. І ви хотіли позбавити їх усіх свята Різдва?
– Пробачте-е-е, – розплакався раптом чоловік, по-дитячому схлипуючи. – Я лише хотів зрозуміти, як вона працює. Я ще змалку мріяв виготовляти такі самі чарівні іграшки, як Санта.
– Виготовляти такі самі іграшки, як я? – обурився Санта-Клаус. – Про що ви говорите?
– Розумієте, одного разу на Різдво я отримав у подарунок іграшковий паровозик, про який мріяв. Я відразу помітив, що ця іграшка не така, як інші. Коли паровозик проїжджав повз, я бачив, як маленький машиніст підморгує мені та махає рукою з кабіни. Уже тоді я зрозумів, що іграшки Санти чарівні. І я вирішив хай би там що розкрити його секрет і навчитися робити такі самі чудові іграшки, як і він.
– Ви, мабуть, хотіли заробити на цьому секреті грошей? – уїдливо поцікавився Макс.
– Та ні! Я лише мріяв робити чарівні іграшки, які дають дітям радість! Адже виготовлені мною так і залишалися неживим шматком дерева. А мені хотілося, щоб вони так само підморгували своїм маленьким господарям і робили їх щасливими.
Кажучи це, він поліз до кишені і вийняв звідти крихітний іграшковий паровозик.
– Ось! Від того щасливого Різдва я ніколи не розлучався з ним. Ця іграшка змінила моє життя. Я твердо вирішив стати іграшкових справ майстром. І став ним…
Він покрутив у руках улюблену іграшку і сумно додав:
– Але за все своє життя я так і не досягнув успіху. Мої іграшки були позбавлені чарівної сили.
– А як ви потрапили до моєї майстерні? – запитав Санта.
Іграшкових справ майстер знітився і кивнув на Макса:
– Усе завдяки оцьому хлопчику.
– Мені? – скрикнув Макс. – Я не приводив нікого до майстерні…
– Ти, напевно, не запам’ятав мене. Я мистер Тойтен. Ми бачилися з тобою вчора, коли ти вирішив, що я ельф Санта-Клауса. Згадав? Ти стежив за мною від пекарні. А потім, коли я тебе помітив, сказав, що визнав мене за ельфа Санта-Клауса. Але разом із тим ти намагався довести, що його не існує.
Почувши ці слова, Макс зніяковіло глянув на Санту. Той тільки ласкаво усміхнувся.
– Ось я і вирішив, – вів далі свою розповідь невдаха-злодюжка, – а що коли раптом тобі пощастить розкрити секрет Санти. І тепер уже я став стежити за тобою. Я не повірив своїм очам, коли побачив біля пекарні справжнісіньких ельфів, які прийшли за печивом для Санти. Звичайно ж я пішов за вами. І разом з тобою перетнув чарівний портал.
– Як же ви змогли не замерзнути? – здивувався Санта-Клаус. – Невже його захист не спрацював?
– Іще й як спрацював! – зіщулився майстер. – Я миттю скрижанів і напевно б загинув, якби раптом повітря в кімнаті не стало нагріватися. На мене ніби феном подули. Але я так і не зрозумів, хто мене розморозив.
– Ой! – пискнув Санні. – Це я розморозив вас, коли намагався зігріти Макса. Але я вас у кімнаті не помітив.
Маленький феріґард обвів усіх повними сліз очима.
– Схоже, це я в усьому винен?
– Ну що ти, Санні, – заспокоїла цуценя Мей і погладила його по спинці. – Ти ні в чому не винен. Ти всім тоді допоміг. І мене захистив від холоду, коли ми кинулися рятувати Макса.
Макс обвів усіх очима і змушений був визнати:
– Насправді все через мене.
Потім він подивився на Санта-Клауса і сумно мовив:
– Санто, вибачте, що сумнівався в тому… ну, що ви існуєте. І що розкрив ваш секрет і завадив готуватися до Різдва.
Санта-Клаус підійшов до Макса і обійняв його.
– Вибачаю.
Потім Санта підійшов до майстра і, трохи подумавши, запитав:
– У мене залишилося тільки одне запитання. Навіщо ви вирішили викрасти скриньку?
Обличчя іграшкових справ майстра сполотніло. Він нервово схлипнув і прошепотів:
– Коли я почув, що ця скринька і є тим секретом, якого мені так бракувало, то більше ні про що не міг думати, як тільки про те, що нарешті зможу вдихнути життя у свої іграшки. Скринька ніби зачарувала мене.
Він винувато опустив очі:
– Вибачте мене, Санто. Вибачте і ви, дітки і феріґарди. На мене ніби запаморочення найшло. Думав, хутко поверну скриньку на місце, і ніхто навіть не помітить, що її якийсь час не було на місці. Але коли я її відкрив, все завмерло…
– Так, чарівні предмети вміють захищатися, – посміхнувся Санта. – Ну що ж, тепер мені все зрозуміло. Я прощаю вас. Ви вже і без мене дістали покарання. Скринька ненадовго зробила вас іграшкою.
– Так тепер все буде добре? – заплескала в долоні Мей, наперед знаючи відповідь. – І ви з ельфами встигнете доробити іграшки для дітей?
– Ну… Часу в нас залишилося обмаль, – насупився Санта. І тієї ж миті розправив брови і, усміхаючись, додав: – Але я, здається, знайшов прекрасного помічника.
Санні пискнув від цікавості й перекинувся в повітрі, підлітаючи ближче до Санти.
– Кому ж ви дозволите допомагати вам, Санто? – з надією запитала маленька чарівна тваринка.
Санта потріпав цуценя за вухо й урочисто промовив:
– Віднині в моїй майстерні працюватиме справжній майстер іграшкових справ!
Санта подивився на майстра, в якого дух перехопило від захвату:
– Ви ж хочете виправити свою помилку, містере Тойтен?
Той лише закивав головою, усміхаючись від щастя.