У переддень Різдва, коли всі приготування були завершені, Санта-Клаус вирушив у свою чудову подорож. За одну ніч він повинен був облетіти весь світ, щоб подарувати кожній дитині особливий подарунок.
Мей і Макс із нетерпінням чекали Різдва. Вони сподівалися, що Санта-Клаус прилетить до них на гостину у своїх чарівних санях. Діти приготували традиційне частування: печиво і склянку молока. Батьки вже давно пішли спати, а діти все ще сиділи у вітальні біля святкової ялинки.
– Чому Санта досі не прилетів? – позіхнувши, пробурмотіла Мей.
– У нього сьогодні так багато роботи, – пояснив Макс. – Але ти ж знаєш, він обов’язково прилетить до нас. Інакше просто й бути не може.
Раптом повітря в кімнаті заіскрилося, наче від морозу.
– Звісно, Санта прилетить! – весело сказав Санні, який щойно з’явився, і перекинувся на льоту. – А ви можете поки що подрімати. Раптом він трохи затримається.
Досить було феріґарду вимовити ці слова, як просто посеред кімнати виник Санта-Клаус.
– Хо-хо-хо! Щасливого Різдва! – привітав він дітей. – Зачекалися? А я щойно завершив усі свої справи.
– Санто! Як добре, що ти прийшов, – заплескала в долоні Мей. – А то Санні вже пропонував нам іти спати.
– У цю чарівну ніч я запрошую вас у незвичайну подорож, – загадково усміхнувся Санта. – А найцікавіше, що це і для мене сюрприз.
– Хіба таке можливо? – здивувався феріґард.
– Ходімо мерщій, іграшкових справ майстер покликав нас у гості. – Проказавши це, Санта-Клаус узяв дітей за руки і зник, а з порожнечі долинув його голос: – Санні, доганяй.
За мить діти, Санта-Клаус і феріґард опинилися в якійсь тьмяно освітленій кімнаті.
– Де це ми? – запитав Макс і в подиві роззирнувся. – Здається, я тут уже був нещодавно.
– Правильно, – почули вони голос іграшкових справ майстра. – Ви приходили в мою майстерню, щоб урятувати мене.
Чоловік вийшов з-за важкої оксамитової штори, привітно усміхаючись гостям.
– І справді! – зраділа Мей. – А що ми тут робимо? Я думала, Санта покатає нас у своїх санях…
– Обов’язково покатаю, – пообіцяв Санта. – Але спочатку нас із вами чекає сюрприз. Містер Тойтен сказав, що хоче подарувати нам незвичайний подарунок.
– Так! Я давно мріяв зробити Санта-Клаусу чудовий подарунок. І тепер ви його побачите, – сказав майстер і урочисто смикнув за довгу мотузку.
Оксамитова завіса здригнулася і впала. Перед гостями відкрилося неймовірне видовище: на величезному столі був побудований макет міста. З вікон іграшкових будиночків дивилися крихітні ляльки, на вулицях стояли яскраві кіоски з морозивом і солодкою ватою. А навколо містечка була прокладена залізниця.
Майстер натиснув на важіль, і місто спалахнуло вогнями. Паровозик весело засвистів і випустив хмарку білої пари, ніби запрошуючи пасажирів покататися.
– Яка краса! – захоплено вигукнув Санта-Клаус, розглядаючи дивовижне місто.
– От би опинитися там, – мрійливо мовила Мей.
– Я теж завжди мріяв потрапити в іграшкове місто, – усміхнувся майстер. – Гуляти його вуличками, кататися на потязі і, можливо, подружитися з ляльками… Але я зрозумів: ляльки не можуть стати справжніми друзями. А в таку чарівну подорож самому рушати надто сумно. Це щастя я хотів би розділити з друзями. Санні, ти допоможеш нам потрапити до мого чарівного міста? Якщо можна, на вокзал. Найбільше у світі я хочу покататися на цьому поїзді.
Крилате цуценя радісно закивало і обсипало друзів золотими іскрами. Діти, Санта-Клаус, містер Тойтен і сам феріґард миттю зменшилися. Тоді чарівний захисник переніс усіх на перон, перед яким пускав білі клуби пари паровозик.
Друзі увійшли до маленького вагона і побачили ряди лав. На них сиділи красиві лялечки в ошатних суконьках. Але ж усі вони були іграшкові: нерухомі, з намальованими очима й нитяним волоссям.
– Як шкода, що все тут несправжнє, – зажурилася Мей. – Усе так схоже на справжнє, але…
Санта-Клаус загадково усміхнувся і дістав з-за пазухи чарівну скриньку. Він відкрив маленьку коробочку, і залунала чарівна музика, яку створювали мільйони дзвіночків.
Підкоряючись чудовій силі скриньки, іграшки ожили. Тепер замість ляльок на лавочках вагона сиділи справжні пасажири.
– Дякую, Санто! – захоплено вигукнув майстер і кинувся обіймати своїх нових друзів.
– Шановні пасажири, займіть місця у вагонах, поїзд рушає, – зазвучав голос диспетчера вокзалу.
Нарешті потяг рушив. Діти, Санта-Клаус та іграшкових справ майстер припали до вікон. Навіть феріґард притулився носиком до скла, розглядаючи околиці іграшкового міста, який ожив завдяки чарівній скриньці Санти. Правду кажуть: у Різдвяну ніч збуваються найзаповітніші дитячі мрії.
КІНЕЦЬ