– Ну що ж, мої любі Рудий і Каті! Поки Левко з Тафіком повернуться, приготуємо щось смачненьке! – запропонувала Лізі.
– Як ви можете думати про їжу? Стільки людей у небезпеці! Мрії в небезпеці! Світ за крок від катастрофи! – не стрималася Каті й мало не заплакала від відчаю. – Я стільки зусиль доклала, щоб сонопортуватися до людини, яка може нас усіх врятувати, і втратила свій шанс саме через штолен. Треба було одразу сказати, як є: «Світ у небезпеці, і тільки ви, пане Нільсе, можете зупинити злого троля! Сонопортал абикуди не відкривається…»
«Мр-р-р… ти правду кажеш, що потрапила не абикуди, а в сім’ю чарівників. У чарівника Нільса є скрипка, від звучання якої пригадуються забуті мрії, і більшість із них навіть здійснюються. У чарівниці Лілії є старовинна і теж чарівна кулінарна книга. У всіх, хто куштує страви за її рецептами, яснішають думки й теплішає на душі», – намагався заспокоїти Каті котик.
– От я й хотіла трохи розплутати наші думки… – зніяковіло мовила вчителька.
– Скрипка?! А де скрипка?! – заметушилась Каті. – Вибачте за емоції, ви все правильно робите. У мене справді плутаються думки, та й у животі бурчить від голоду. Але пригадати забуті мрії нам теж не завадить. Правда, спершу мушу трохи порепетирувати.
– Ти чудово граєш, довго навчалась? – запитала Лізі.
В її мультиварці вже щось готувалось і дуже смачно пахло.
– У Диволяндії, звідки я родом, усі діти вміють грати на кількох інструментах. Ми вчимося музиці від самого народження. І скрипки є різного розміру – для кожного віку. На такій скрипці я ще не грала, тому й хотіла спершу спробувати.
«Вибачте, що перебиваю, тут повідомлення від Левка.»
– І від Тафіка!.. Як вони там? – покинула грати Каті й схопила блокнот.