З окремішності й поєднання чоловіка та жінки постає батьківство – нова якість і єдність. Стосунки між батьками є найпершими та пріоритетними щодо взаємин із дітьми.
Зв’язок між чоловіком і жінкою передбачає, що чоловік залишається чоловіком, а жінка – жінкою. Давати й брати слід виважено й не лише один одному, тобто кожен повинен давати й брати розсудливо.
Якщо жінка по-справжньому внутрішньо сильна, то зможе погодитися з тим, що чоловік проявляє щодо неї власну біологічну силу: обіймає її, коли вона переживає невдачі; переносить її через потічок, щоб не мусила перестрибувати через нього; несе валізку або відчиняє двері й першим заходить до ресторану, щоб захистити її від п’яних тощо. Жінка може тішитися цим і вважати себе сильною особою. Важливо, щоб чоловік відчував і сприймав це так само. Однак не все гаразд у сім’ї, якщо подружжя постійно переживає кризи, у результаті яких кожен із партнерів почувається пригніченим.
Під час акту зачаття йдеться не лише про переживання взаємного зв’язку між чоловіком і жінкою, а й про поєднання різноманітних чинників (фізичних і психічних спадкових рис, доль…), які, передаючись від предків батька й матері, об’єднуються, щоб могти далі прямувати в майбутнє. Людина може шанувати себе саму тільки тоді, коли поважає все, що отримує від своїх батьків.
Хто не любить свого батька й матері, не може любити й себе.
Батьки й діти не стоять на тій самій площині та не мають однакових прав. Права може отримати той, хто бере на себе обов’язки та відповідальність. Бути відповідальними й виконувати обов’язки передусім покликані батьки, а не діти. Опікуни, які, як партнери або друзі, опускаються до рівня своїх дітей, тобто до дитячого рівня, поступово дитиніють. І навпаки – дитина, піднявшись до рівня дорослих, більше не могла би бути дитиною, бо до неї ставилися б як до дорослої, а отже, вона не могла б дозволити собі ані невдач, ані падінь, ані безтурботного життя. Мала б міркувати, як доросла людина та приймати дорослі рішення… Перебуваючи в такій ситуації, змушена була б ставити до себе надто багато вимог.
У родині перше місце займають батьки, а дітям припадає друге. Якщо дитина стає для матері найважливішою, вона роз’єднує батьків і починає діяти, як черв’як у яблуку.
Дитина мусить знати, що батьки приймають одностайні рішення з виховною метою. Розбіжність між відмінними думками батьків, а також той факт, що ні батька, ні матері неможливо сприймати серйозно, є для дитини тривожним сигналом. Адже, найімовірніше, один із батьків похвалить її за те, за що другий насварить.
Батьки лише тоді зможуть сказати, що цілком зрозуміли серйозність завдань, які вони повинні виконати, виховуючи дитину, коли обоє чітко й твердо вирішать:
- дорости до батьківства;
- виявляти готовність – як зріла й розсудлива мати та дорослий, зрілий і розважливий батько давати дитині вказівки, що допоможуть їй розпочати життєвий шлях;
- докладати зусилля до того, щоб звільнитися від бажання задовольняти власну невротичну потребу компенсувати почуття неповноцінності, оскільки вона є чорною дірою, яка поглинає осяйні зірки;
- дбати про зріле партнерство батьків, щоб обоє могли досягти в ньому здійснення своєї автономності, яка базується на взаємній любові та повазі.
Дитина повинна отримати не менше поваги й можливостей виражати свої почуття, ніж батьки. Право виражати почуття мають як батьки, так і діти. Дитину треба шанувати як дитину, а батьки цілком закономірно заслуговують на те, щоб їх поважали як батьків. Водночас саме вони як зрілі люди мусять запропонувати й показати на власному прикладі, як можна виражати зранені почуття. Це обов’язок батьків, а не дітей.
Якщо батьки поводяться як партнери й друзі дитини, вона сприймає їх як слабких і переможених людей. Своєю чергою, дитина не почувається безпечно, перебуваючи під опікою слабшого, а також не поважає переможеного. А отже, втрачає шанс спокійно прожити своє безтурботне дитинство.
Ієрархія серед братів і сестер ґрунтується винятково на тому, хто коли народився: найстарша дитина займає перше місце, друга дитина – друге… Вирішує це не свавільна любов, а сила долі.
Умовою успішного усиновлення чи удочеріння є повага до дитини. Названі батьки не повинні старатися за всяку ціну зайняти місце біологічних батьків, зневажати їх, приховувати від дитини її походження або погано висловлюватися про її оточення. Немає жодної дитини без минулого. Дуже важливо шанувати середовище, в якому вона жила: країну, звідки походить, її історію, звичаї, народне мистецтво, музику, а також колір шкіри дитини та важку долю її батьків.
Щоб виховання було успішним, батьки мусять бути для дитини батьками, дозволивши їй залишатися дитиною. Це пов’язано зі знаннями про структуру родини й дотримання порядку, який панує в ній. Передусім слід подбати про те, щоб дитина шанувала батьків, щоб їхній приклад став основою її життєвих правил. Тільки тоді вона зможе сформувати власне «Я».