Особистість вільної людини розвивається лише завдяки активному тренуванню власної волі, почуттів та інтелекту. Це навчання відбувається трьома способами: за допомогою зразків, спонтанної діяльності та керування.
Дитина народжується з чудовим умінням наслідувати, а тому шукає зразки, які хоче засвоїти. Однак кожен взірець має бути однозначний за своїм проявом, бо інакше дитина не помітить його й не зможе долучити до решти своїх відчуттів та накопиченого досвіду. Однозначність зразка повинна підтвердити повторюваність. Повторювання надає взірцеві форму, до якої дитина охоче пристосовується в процесі формування особистості.
Якщо хочемо, щоб дитина навчилася виражати свої почуття правдиво, мусимо запропонувати відповідні зразки!
Упродовж перших семи років життя дитина особливо охоче наслідує взірці, оскільки в цей час її свідомість – це один великий інструмент чуттєвого спостереження. Хоче пізнати те, що до неї надходить. Прагне помітити те, що відчуває, бачить і чує. Тому все її єство домагається правдивого, справжнього зразка. Усіма своїми чуттями вбирає в себе той взірець, яким є для неї ближній.
Цей зразок впливає на неї сильніше, ніж будь-які виховні методи. Якщо хочемо, щоб у майбутньому дитина вміла позитивно реагувати на іншу людину, мусимо дозволити їй учитися з доволі раннього віку.
Щоб дитина почала розвивати широкий діапазон своїх можливостей, самого зразка недостатньо. Вона мусить самостійно переміщуватися в безпечному просторі, який визначили для неї батько й мати, щоб у ньому вчитися відповідальності.
Як дитина вчиться поважати своїх батьків? Найефективніший спосіб – це приклад. Першою школою суспільної поведінки для дитини є стосунки між батьками. Вона спостерігає за ними не тільки як пасивний глядач, оскільки всі події, що відбуваються в родинному середовищі, стосуються і її. Спостереження перетворюється на переживання. Дитина переживає любов своїх батьків, їхню взаємодопомогу, уміння долати конфлікти, прощати, знаходити компроміси, незважаючи на відмінність поглядів, досягати спільних цілей завдяки збереженню, попри всі застереження, довіряти одне одному.
Щоб надійно захистити дитину від впливу фальшивих авторитетів, батьки повинні дотримуватися тих самих правил, яких навчають її. Якщо я хочу, щоб дитина реагувала на перший мій поклик, сама мушу відгукуватися на перше ж її прохання та вказувати їй на інших людей, які слугують прикладом такої поведінки. Можу, скажімо, сказати: «Поглянь, люба, що діється, коли кличу твого тата, який сидить в іншій кімнаті, – відповідає відразу, тож не мушу гукати його декілька разів».
Приклад має велике значення для будь-якої сфери дитячого життя. Дитина вчиться від нас, як спілкуватися з друзями, як допомагати людям, які відчувають у чомусь потребу, як опікуватися тваринами, як поводитися за столом тощо.
Секрет справжнього авторитету криється в тому, щоб дотримуватися етичної засади пошанування гідності ближнього та зважати на можливості й потреби інших.
У період дозрівання дитини авторитет батьків уже не діє. Дуже часто це стає причиною батьківських турбот і переживань. Однак молода людина має право висловити сумнів щодо авторитету батьків, виступити проти нього, щоб збудувати власне «Я» та власний образ світу. Знаючи про це, мудрі й передбачливі батьки, відповідно, стараються доволі рано показати дитині дорогу до інших авторитетів – тих, які не належать до родини. Великою мірою посприяти цьому можуть, зокрема, молодіжні організації та спортивні гуртки. Там молода особа має шанс зустріти нових людей, які допоможуть їй віднайти себе в житті.
Якщо хочемо щось отримати від інших, насамперед мусимо дати щось самі. А отже, коли очікуємо від дитини концентрації, наполегливості й послідовності в досягненні мети, спокою, маємо показати їй усе це на власному прикладі. Коли домагаємося від дитини уваги, мусимо спочатку самі її дати. Ми також повинні вміти відрізняти те, що важливе, від того, що не важливе, віддаючи перевагу тому, що істотне.
Жінка й чоловік відрізняються. Завдяки цим відмінностям між ними виникає почуття симпатії, вони взаємодоповнюють, кохають одне одного, але водночас і гніваються та сваряться між собою. Найлегше помітити, що чоловік поводиться інакше, ніж жінка, спостерігаючи за ними під час їхніх спільних походів до крамниці. Кожен із них часто не спроможний зрозуміти відмінності партнера. Однак, попри те, вони навчилися проявляти терпимість, сваритися й знову прощати, досягати компромісів, поважати та допомагати одне одному. Завдяки таким різноманітним способам взаємного співжиття – разом, у суперечках, у собі, одне для одного – батьки показують дитині приклад того, як жити з іншою людиною.