Ви правильно вгадали. Чарлі Смаг – це син сержанта Смага, і це справжня потвора. Я завжди наштовхуюся на нього і на трьох вівчарок його тата – точніше, це Чарлі завжди навмисне наштовхується на мене. Йому тринадцять, і він здоровило. Він має великі довжелезні граблі, як у Кінг-Конга, прищаву мордяку і малесенькі свинячі очка. Знаєте ті малюнки з книжок про неандертальців? Ось так і він виглядає. Чарлі любить чіплятися до інших, особливо до тих, хто менший за нього. Ми з Тіною належимо якраз до цієї найлегшої категорії.
– Ну, хіба ж це не парочка закоханих голубочків? – почав він глузувати.
– І зовсім ні, – огризнулася Тіна.
– Прийшли на цьомки-бомки? – вишкірився він.
– Заткнися! – гаркнула вона. (Я б не наважився так розмовляти з Чарлі!)
– А що ж ви тоді тут робите? – домагався він.
Тут нас вкотре потішила своєю присутністю Стрілка, промчавши неподалік з потрійною швидкістю звуку, а тоді вчинила бомбардувальний наліт на якусь заячу нору.
– Якщо тобі вже так цікаво, – втрутився я у відчайдушній спробі довести, що між нами з Тіною нічого не відбулося, – то ми тут дресируємо мою собаку.
Чи я вам казав, що Чарлі Смаг, коли сміється, нагадує астматичного осла? Мені здавалося, що це гиготіння ніколи не зупиниться.
– Дресируєте цю собаку? – реготав він. – Та ж ця собака не піддається дресурі!
– Ще й як піддається, – заперечила Тіна. – Запросто.
Обличчя Чарлі викривилося зневажливою посмішкою. Він мені страшенно нагадав Квазімодо, хоч я йому про це не сказав. А тоді він узяв і вимовив слова, які завдали нам на цих канікулах стільки прикрощів.
– Можу закластися, що ви цього не зробите.
– Зробимо! – крикнула Тіна.
У мене в животі все якось химерно обірвалося, немовби я відчув, що нас чекає попереду, але було вже надто пізно щось міняти.
– Гаразд… то закладаємось, – Чарлі мав вельми задоволений вигляд.
– На що? – відважно поцікавилася Тіна.
Чарлі взяв у Тіни патик і провів ним по бруднющому дну старої бляшаної ванни.
На нього начепилася ціла купа чорно-зелених слизьких водоростей. З дна піднялося ще кілька бульбашок, які луснули і наповнили повітря своїм огидним смородом. Чарлі засміявся. Він навис над нами з кровожерливим блиском очей і помахав перед нашими обличчями мокрим патиком.
– Якщо не приборкаєте Стрілку до кінця канікул, мусите скупатися… ось тут!
Ми з Тіною були надто приголомшені, нажахані і спантеличені, аби здобутися бодай на слово. Ми лише збентежено дивилися на Чарлі. Він, звичайно ж, був страшенно втішений, але цього йому було мало.
– І ще мусите помити там собі голови, обоє.
Я розгублено дивився на іржаво-жовту піну на поверхні корита. Мене почало нудити, але Тіна вихопила в Чарлі свій патик і замахала ним перед його носом.
– Не забудь, що це й тебе стосується, – крикнула вона. – Якщо ми приборкаємо Стрілку, ти сам тут мусиш скупатися.
Чарлі знизав плечима.
– Нема питань. Вам її ніколи не приборкати. Я вже не годен дочекатися! – Він крутнувся на підборах. – А тепер можете займатися своїми цьомками, – додав він і, голосно регочучи, рушив геть.
Десь удалині я побачив маленьку чорну голівку з вухами, що тріпотіли від вітру. Це Стрілка наближалася до Чарлі зі швидкістю ракетного снаряду. Я штурхнув Тіну й почав рахувати.
– П’ять, чотири, три, два, один…
Пролунав дуже приємний для вуха вереск, і Чарлі раптово зник з наших очей.
За кілька секунд він важко звівся на ноги, розмахуючи кулаком. Ми були надто далеко, щоб почути все, що він вигукував. Можете самі напружити свою уяву.
Чарлі пошкандибав далі, а я важко-важко зітхнув.
– Слухай, давай-но якнайшвидше знайдемо Стрілку й негайно почнемо її дресирувати. Ми тепер через тебе влізли в справжню халепу.
– Через мене?! Мені це подобається! Я пропоную допомогу, а мене ще й у всьому звинувачують. Ми разом у це влізли, – Тіна несподівано захихотіла й розбовтала темну воду. – Дякувати Богу, що ми в це не влізли разом, – додала вона.
– Га-га-га. – І як вона могла так жартувати?
– Ще не пора купатися, – бадьоро мовила Тіна. – Ти надто легко здаєшся. Ми приборкаємо собаку, Треворе, дістанемо тридцять фунтів і ще побачимо, як Чарлі Смаг сидітиме в цьому кориті, миючи своє масне волосся. Ходімо.
Що мені ще залишалося робити?