Правду кажучи, це була гарна ідея. Я завжди знав, що нам якось треба скористатися Стрілчиною швидкістю. З роликами було б усе гаразд, якби не та халепа, що ні ролики, ні собака не мали жодних гальм. А от Тіна придумала, що ми використаємо наші велосипеди, які принаймні мають гальма, та її скейтборд.
– Але ж ми не зможемо прив’язати Стрілку до скейтборда, – завагався я. – Вона мусить бігати.
– Я й не збираюся прив’язувати її. Я прив’яжу до скейтборда її мисочку з їжею. – Всипане ластовинням Тінине обличчя розтяглося в широченній усмішці. Ми потягнемо за собою скейтборд, а Стрілка бігтиме слідом.
– Класно! – погодився я. – Треба тільки триматися подалі від великих вулиць. Можна скористатися тією стежкою довкола поля. Побігли!
Ми хутко заскочили до мене додому, забрали Стрілку, її мисочку, якісь харчі і мого велосипеда, а тоді подалися до поля. Я дав нагоду Тіні всім цим керувати, бо це ж була її ідея. Мені й так доводилося обіруч хапатися за Стрілку, котра натягувала шворку й відчайдушно намагалася дотягтися до собачої їжі. Тіна взяла шнурок, прив’язала мисочку до скейтборда й насипала туди повнісінько м’ясистих шматочків. Тоді вона причепила до скейтборда мотузку, що тяглася від її велосипеда.
– Почекай, поки я трохи від’їду, а тоді відпускай Стрілку, – звеліла вона. Тіна сіла на свого велосипеда й поїхала. Я зачекав пару секунд і відчепив шворку від нашийника. Стрілка зірвалася з місця, неначе зголодніла крилата ракета. Я скочив на велосипед і понісся слідом.
Усе чудово спрацювало! Тіна мчала попереду, тягнучи за собою скейтборд, а Стрілка бігла позаду, намарно намагаючись упіймати свою миску. Її язик висолопився мало не на півкілометра. Я зі свистом мчав стежиною вслід за ними.
– Класно! – вигукував я. – Не зупиняйся!
Якийсь час стежина стелилася поруч з дорогою, відділена від неї лише тонесенькою смужкою трави. Ми хутко мчали вздовж неї, аж тут на дорозі з’явилася поліцейська машина, що швидко порівнялася з нами. Віконце опустив сержант Смаг.
– Гей! Що це ви тут виробляєте? – гаркнув він, і враз пронизливо заревіла сирена.
Тіна мало не вистрибнула з власної шкіри і крутанула вбік кермо. Скейтборд різко нахилився в тому ж напрямку. Собача мисочка злетіла в повітря, шурхнула у віконце машини і гепнулася догори дном прямо на потилицю сержанта Смага.
Ніби цього ще не вистачало, Стрілка стрибнула за нею слідом. Вона заскочила у вікно й миттєво стала поглинати собачу їжу, хоч більша частина шматків ще й досі рясно, мов приклеєні, вкривали сержантову голову.
На жаль, він і далі намагався керувати машиною. Якийсь час йому це вдавалося, хоч Стрілка постійно стрибала в нього на колінах, чавкаючи й облизуючи йому обличчя. Та зрештою їх зупинив густезний живопліт і глибоченький рів. З пробитого радіатора клубочилися цілі хмари диму. Сирена востаннє відчайдушно вискнула й завмерла.
Сержант Смаг почав вибиратися назовні, розмахуючи руками, немовби божевільний вітряк, у марних спробах відчепитися від Стрілки. Я зиркнув на Тіну й зауважив, що вона виглядала точнісінько, як і я, – заціпенілою з жаху. Цього разу тюрми було вже не уникнути.
Скінчилося все тим, що ми з Тіною ще раз потрапили до поліції, тільки цього разу мусили дочекатися прибуття другої поліцейської машини та ще й аварійного евакуатора. Сержант Смаг звелів заарештувати Стрілку, скейтборд і собачу миску.
– Це все документальні свідчення, – похмуро буркнув він.
– Пане начальнику, там у вас за вухом кусень м’яса, – підказав один з поліцаїв, підморгуючи мені. Я відчув себе трошечки краще, не те щоб зовсім добре, але принаймні хоч хтось був на моєму боці.
Тато знову мусив прийти і визволяти нас. Я думав, що він розгнівається на мене, але вийшло так, що майже всю свою лють він вихлюпнув на сержанта Смага, який саме сушив волосся, прийнявши душ і переодягнувшись.
Тато заявив, що:
- Йому вже остогидло забирати нас з поліцейської дільниці і…
- Немає жодного порушення закону в тому, щоб тягти за велосипедом собачу мисочку і…
- Взагалі, в усьому винен сам містер Смаг – якби він не крикнув і не включив сирену, Тіна не звернула б убік.
– Мене звати сержант Смаг, а не містер! – заревів сержант. – Ваша собака щойно розтрощила мою машину! Вона хотіла відгризти мені голову! Якщо ви не здатні її контролювати, я накажу поквитатися з нею!
– Не маєте права, – огризнувся тато. – Якщо вже й треба з кимось поквитатися, то це з вами!
– Справді? – зарепетував сержант Смаг. – Я ще не втратив глузду. А от ваша собака хвора на сказ. Вона цілком скажена – як і вся ваша родина. Ролики? Мобілки? Скейтборди і собачі миски? Ви всі не сповна розуму. Ще хоч одна така історія – бодай однісінька – і я приб’ю вашу собаку, не встигнете навіть попрощатися з нею. Ще будете дякувати долі, що я не покінчив з усією вашою сімейкою. Забирайтеся геть!