– Варто, мабуть, вивести собаку надвір, – нагадала мені Тіна. – Вона так досі й не гуляла.
Я пішов по смик.
– Ходімо, Стрілко, пора гулі-гулі.
Стрілка зірвалася на лапи, підбігла до мене й сіла на підлогу, чекаючи, щоб я причепив смика до нашийника.
Чи здивувалися ми? Ні, це слово зам’яке – ми просто очманіли. Це вже краще звучить. Ми очманіли. Стрілка глянула на мене такими очима, ніби хотіла сказати: “Гаразд, я зроблю все, що завгодно, тільки не запихай знову мій задок у пральну машину!”
– Ущипни мене, бо це, напевне, сон, – пробурмотіла Тіна. – Відведи-но її на поле й перевір, чи вона й далі слухатиме тебе.
Дорогою до самого поля Стрілка була страшенно чемна й тихенько дріботіла поряд зі мною. Коли ми туди прийшли, я зняв з неї ремінець. Вона миттєво помчала геть, і я вже був подумав, що все намарне, але тільки– но я крикнув: “Гулі-гулі!”, як Стрілка примчала назад.
Тіна реготала як навіжена.
– Ти це сказав, коли поставив її на тренувальний апарат: “Гулі-гулі!” Чомусь це її примушує тепер вертатися до тебе. Класно, Треве! Стрілка приборкана!
Минуло кілька секунд, поки я все належним чином переварив. Тіна мала рацію: Стрілка була приборкана. Це означало, що ми не програли парі, а вона уникла смертної кари! Усе складалося чудово.
Ми обмінялися широченними посмішками. Я мало не обійняв Тіну. (Мало не, кажу вам!)
Ми з Тіною й далі святкували цю подію, коли сталася ще більш несподівана річ. Стрілка гасала довкола дерев, як завжди, вдаючи з себе нормальну термоядерну ракету, аж тут ми почули налякані крики, і на стежині раптом з’явився Чарлі Смаг. Він був не сам. З ним вибігла Шерон Бленкінсоп, і ВОНИ ТРИМАЛИСЯ ЗА РУЧКИ ! ! ! ! !
Вони нажахано дивилися на нас. Хотів би я, щоб ви побачили мордяку Чарлі. Він був розлючений, переляканий, йому було соромно, він волів би померти – і все це водночас. Він поспіхом відпустив руку Шерон, але було вже надто пізно. Ми все побачили.
– Привіт, Чарлі, – солодким голосочком вимовила Тіна. – Знайшов собі подружку?
– Нічого подібного! – Він став червоний як рак.
– Чарлі! – штовхнула його в плече Шерон. – Ти ж сам сказав!
Ми з Тіною мусили кусати губи, щоб не вмерти з реготу.
Чарлі загрозливо примружив оченята.
– Якщо ви пискнете комусь хоч слово, я вас угроблю, – почав залякувати він. – Це все твоя дурна собака. Тато каже, що її треба порішити. Вона нікому не підкоряється.
Саме цієї миті повз них майнула Стрілка.
– Гулі-гулі! – крикнув я, і вона примчала назад, різко загальмувала чотирма лапами і слухняно сіла біля мене.
– Жодних проблем, – сказав я. – Я її приборкав. Чарлі зблід.
– Не може бути, – прохрипів він.
– Ще й як може, – втрутилася Тіна. – Ми виграли парі, Чарлі, а це означає, що ти програв, а ЦЕ означає, що ти мусиш скупатися в старому бляшаному кориті. Але ні – Чарлі в жодному випадку з цим би не погодився! Він випростався на весь зріст. Адже він знав, що ми не зможемо примусити його залізти в ту гидоту.
– Невже? – вишкірився він. – І хто ж мене примусить? Такі шмакодявки, як ви? Мабуть, ви жартуєте!
Чарлі, звичайно, мав рацію. Ми аж ніяк не могли примусити його залізти в корито, хіба що він сам би цього забажав, але ж він туди не полізе за жодні гроші.
– Ми заклалися, – нагадала Тіна. – І ти з цим погодився.
– Та ну тебе!
Тіна склала на грудях усіяні веснянками руки й зітхнула.
– Ну, тоді боюся, що в нас немає вибору. Тоді ми просто розкажемо всім твоїм дружкам, що бачили, як ти в гаю тримався за ручки з Шерон Бленкінсоп.
– Чарлі! – пискнула Шерон, нажахано затуляючи долонями рота.
– Ви цього не зробите! – бризнув слиною Чарлі.
– Ще й як зробимо. Ми заклалися, Чарлі, і виграли парі. Або ти лізеш у те бляшане корито…
– І не забудь помити там волосся, – додав я.
– …або ми розкажемо твоїм приятелям, коханчику, що ти завів собі дівчину! – Чарлі мало не впав. Він просто очманів.
– Завтра останній день канікул, – нагадала Тіна. – Ще маєш час на роздуми. До завтра, Чарлі.
Ми з Тіною рушили додому. Я крикнув: “Гулі-гулі!”, а Стрілка вистрибнула з трави і слухняно подріботіла разом з нами додому, бадьоро виляючи хвостом. (Якби я мав хвоста, я також завиляв би ним, як божевільний!)
Тато щойно повернувся, і ми продемонстрували йому з мамою, якою слухняною стала собака. Вони, звичайно, були страшенно здивовані, і що ж тут незрозумілого? Це дійсно була дивовижа! Мама вручила мені 30 фунтів і сказала, що я їх чесно заробив.
Я нагадав їй, що заборгував гроші за собачі галети, колготи і телефонний рахунок. Вона сказала мені забути про це. Собака стала чемною, а це дорожче за будь-які гроші. Навіть тато поступово піддався, але тільки тому, що він приніс додому нове відео про гольф (“П’ятдесят класичних зразків гольфу” – Я вас благаю! Приженіть-но сюди танки!) і йому були потрібні тиша і спокій, щоб це все переглянути.
І це, правду кажучи, все. Було чудово відчувати в кишені 30 фунтів. Мене тільки трохи мучило те, що ми насміхалися над Чарлі з його приятелькою.
– Зрештою, – сказав я Тіні, – нам ніколи не подобалося, коли над нами насміхалися з цього приводу.
– З нами зовсім інша справа, – пояснила Тіна. – Чарлі не хотів, щоб хто-небудь довідався про нього і Шерон.
– Ну?
– А нам немає жодної різниці, – сказала Тіна, страшенно солодко усміхаючись. – Мені подобається бути твоєю приятелькою, і я не дбаю, скільки людей про це знатиме.
Я був приголомшений. Цього, мабуть, треба було очікувати. Я подумав: “Ні-ні! Прошу, тільки не це! Не тепер, коли я стільки всього пережив!” Тіна почала якось дивно тулитися до мене.
Мабуть, це вперше я тікав чи не швидше за Стрілку.