Я дивився на Тіну й міркував, чи вона, можливо, зовсім здуріла, але вона лише усміхалася і кивала.
– Зебру? – повторив я, а Тіна продовжувала кивати. – Добре, я зрозумів щодо чорно-білого, але решта? Забудь про це. Ти не можеш перетворити маленького собаку на зебру. Як ти плануєш зробити? Поставити Стрілку на копита?
Тіна зареготала.
– Гарна ідея! Ні, серйозно, Треворе, подумай про це. Ми можемо використати мамину фарбу для волосся, щоб домалювати Стрілці смуги, як у зебри.
– З неї вийде дуже маленька зебра, – промимрив я.
– Я й не хотіла перетворити її на справжню зебру. А просто хотіла намалювати їй смуги, ЯК у зебри. Ніхто її не впізнає. Ти ж цього хочеш?
Я був змушений визнати, що хочу саме цього.
– Це просто трохи незвично, – буркнув я й подивився на Стрілку, яка й гадки не мала про наші плани. Вона заклопотано нишпорила під Тіниним ліжком і несподівано вигулькнула звідти з дівчачими трусиками на голові.
– ДЯКУЮ! – Тіна зашарілася й швидко їх прибрала. Стрілка дивилася на неї, висолопивши язика, з дурною усмішкою на морді. – Сподіваюся, коли станеш зеброю, то матимеш кращі манери.
– Краще піду я додому, – пробурмотів я.
– Що ти скажеш мамі й татові?
– Скажу, що Стрілка втекла. Іноді вона втікає, ти ж знаєш. Хай там як, дякую за те, що приглянеш за нею і за цю ідею із зебрами.
– Я тебе не переконала, так? Це спрацює, Треворе. Усе вдасться, ти зможеш виводити її на прогулянки і все таке. Повертайся по обіді й візьмемося за роботу.
Я кивнув і пішов. Я вже майже завертав за ріг і раптом наштовхнувся на Чарлі Смага та його банду. Вони були в капюшонах, але я одразу впізнав Джексона та його сестру Дібррову-з-двома-рр. Її так називали тому, що коли хтось запитував, як її звати, вона відповідала: «Моє ім’я Дібррова-з-двома-рр».
Я не думаю, що Дібррова – це гарне ім’я, не важливо, скільки «р» там є, особливо для цієї Дібррови, такої високої й тонкої, що стало би хіба на одне дерево, але аж ніяк не на ліс. Я вважав, що це дуже кумедно, але нічого не сказав Дібррові-з-двома-рр, бо вона була більша й старша, а її брат Джексон був іще більший і старший. Зараз вони вдвох зависали із Чарлі Смагом.
– Подивіться, хто це, – вишкірився Чарлі. – Ходив на побачення зі своєю мацюцькою дівчиною?
– Вона мені подруга, а не дівчина, – сказав я і подивився на Дібррову-з-двома-рр. – Що сталося із Шерон? Ти її покинув? Тепер Дібррова-з-двома-рр ТВОЯ дівчина?
Чарлі підступив небезпечно близько, а я відступив на крок.
– Не твоя справа, малий, – прошипів він. – Це моя банда.
– А чим твоя банда займається? – запитав я.
– Ми нишпорки, – прохрипів Джексон своїм високим, писклявим, убивче серйозним голосом.
– Ми нишперамо, нишпаромо, ни… – Дібррова-з-двома-рр намагалася вимовити слово «нишпоримо» й зрештою пробурмотіла: – Ми шукаємо.
Чарлі склав руки на грудях, намагаючись прибрати поважнішого вигляду.
– Так, це правда. Хтось краде домашніх улюбленців, а ми з моєю бандою шукаємо їх. А коли знаходимо, то повертаємо власникам.
Раптом усе зійшлося. Оголошення на вуличних ліхтарях! Це Чарлі та його банда.
– «РОЗШУК ДОМАШНІХ УЛЮБЛЕНЦІВ» – це ви? – недовірливо запитав я. Я здивувався б, якби Чарлі знайшов хоч власні п’яти, не те що загублених домашніх улюбленців. Думаю, він хоче стати поліцаєм, як його тато, сержант Смаг, який, напевно, найгірший поліцай на планеті. (А що найнадокучливіший, то вже точно.)
– Так, – гмикнув Чарлі. – І зараз ми якраз нишпоримо. А коли знайдемо загубленого улюбленця, то повернемо його власникові.
– І що тоді? – запитав я.
– Звісно, нам заплатять, – вишкірився Чарлі.
– Ми розбагатіємо, – усміхнулася Дібррова-з-двома-рр. – Це ідея Чарлі. Чарлі справді розумний.
Вона всміхнулася навіть ширше, ніж Чарлі.
– Ти його ДІВЧИНА! – проголосив я. – Мені тебе дуже шкода, тобі краще остерігатися. Шерон – справжня тигриця. Вона не надто зрадіє, правда, Чарлі?
– Або ти заткнеш пельку, або це зроблю я, – прошипів він.
– Не турбуйся, я вже йду, – вишкірився я, і, проштовхавшись повз них, попрямував додому.
Мама була в садку за будинком. Вона одягнула свій три-в-одному бігально-плавально-велосипедний костюм і тренувалася на ходу застрибувати на велосипед. Її велосипед стояв притулений до дерева. Мама бігала навколо і намагалася на нього заскочити.
Це виявилося нелегко, здається, тому, що педалі велосипеда були обладнані спеціальними затискачами для ніг. Мама мусила закинути ноги з обох боків рами й потрапити ступнями в затискачі. І ВСЕ ОДНОЧАСНО. Це було дуже ВАЖКО, якщо взагалі МОЖЛИВО.
Тож переважно вона просто падала з велосипеда на землю.
– Це справді складно, Треворе, – пожалілася мама, лежачи на траві після боротьби з велосипедом. – Але я навчуся це робити.
Вона озирнулася навколо й спохмурніла.
– А де це Стрілка?
– Вона втекла. Ти ж знаєш, яка вона. Пізніше повернеться, – безтурботно відповів я.
– Але твій батько… – почала мама, та потім знизала плечима. – Це почекає, але, можливо, вона не втекла. Ти ж знаєш, домашні улюбленці зникають, їх хтось краде. І якась компанія пропонує їх знайти.
– Це не компанія, мамо, це Чарлі Смаг та його банда, вони називають себе «РОЗШУК ДОМАШНІХ УЛЮБЛЕНЦІВ».
– У Чарлі є банда? Мені не подобається це слово.
– Не хвилюйся, мамо, це лише Джексон та його сестра.
– Дібррова-з-двома-рр? – пирснула мама. – Люблю це ім’я. Ну, я розумію, що ти маєш на увазі. Навряд чи Джексон і Дібррова колись зможуть пограбувати Банк Англії. Чарлі Смаг, можливо, – промовила вона задумливо, – але ці двоє – ніколи! Вони самі трохи як загублені улюбленці, бідолашки. Але що зі Стрілкою? Може, її вкрали?
– Мам, вона просто втекла. З нею все буде гаразд. Окрім того, кому спаде на думку красти Стрілку? Хіба якомусь навіженому.
Мама усміхнулася.
– Ти маєш рацію. Знаєш, Треворе, мені шкода, що тато збирається здати її до виправного табору, але ти ж розумієш, правда? Це єдиний спосіб її надресирувати. Усе решта ми вже пробували.
– Так, – я засунув руки в кишені й відійшов. За кілька секунд почувся удар, щось упало, й мама голосно закричала. Я обернувся, щоб глянути, що там сталося. Мама впала, заплутавшись у велосипеді.
– Викликати швидку? – запропонував я.
– Не нахабній.
– Допомогти підвестися?
– Ні, Треворе, я не хочу, щоб мені допомагали підвестися, дякую. Цього ранку я вже натренувалася ПІДВОДИТИСЯ. А от СІСТИ ніяк не можу.
