Тепер Джон Дуліттл став страшенно, жахливо зайнятим. Хворими були сотні й тисячі мавп – горил, орангутангів, шимпанзе, собакоподібних бабуїнів, макак, сірих мавп, червоних – усіх видів. І багато їх померли ще раніше.
Перше, що він зробив, це відділив хворих від здорових. Потім доручив Чі-Чі та його кузенові побудувати невеликий курінь із трави. А наступна справа: він запросив усіх мавп, які ще не захворіли, прийти й зробити щеплення.
І протягом трьох наступних днів і трьох ночей мавпи безперестанно йшли із джунглів, і з долин, і з гір до маленької трав’яної хатки, в якій Лікар сидів і вдень і вночі і робив, і робив щеплення.
Потім він наказав збудувати ще один будинок – великий, в якому було багато ліжок, і в цю будівлю помістив усіх хворих.
Однак хворих було так багато, що бракувало здорових, аби за ними доглядати. Тож Лікар Дуліттл розіслав повідомлення іншим звірам, таким як леви, леопарди й антилопи, щоб вони прийшли й допомогли з доглядом.
Проте Вождь Левів був вельми гордою істотою. Коли він прийшов до Лікаря у великий будинок, в якому було безліч ліжок, то виглядав дуже сердитим і сповненим презирства.
– Ви насмілюєтеся просити мене, сер? – сказав він, спрямувавши погляд на Лікаря. – Ви насмілюєтеся просити мене – МЕНЕ, Короля звірів, щоб я прислужував купі брудних мавп? Та я б навіть не став закусювати ними між стравами!
Хоч лев і виглядав жахливо, Лікар зробив усе, аби не виглядати зляканим.
– Я не просив вас їсти їх, – відповів він спокійно. – А крім того, вони не брудні. Усі вони приймали душ сьогодні вранці. А от ваша шерсть виглядає не дуже, схоже, по ній слід пройтися щіткою. А тепер слухайте, а я вам дещо скажу: може настати такий день, що захворіють леви. І якщо ви не допоможете іншим звірам тепер, може виявитися, що леви будуть залишені сам-на-сам зі своєю бідою. Таке часто стається з пихатими людьми.
– Леви ніколи не бувають у біді, вони тільки завдають біди, – промовив Вождь, задравши носа. І попрямував у джунглі, вважаючи, що був він розумним і до кишені по слово не ліз.
Після цього й леопарди також загордилися й заявили, що допомагати не будуть. А за ними, звісно ж, і антилопи, хоча вони й були занадто боязкі та сором’язливі, аби бути неввічливими з Лікарем, як лев. Натомість вони гребли землю копитом, глупо усміхалися й казали, що ніколи досі не працювали нянечками в лікарнях.
Тоді-то бідний Лікар стривожився не на жарт, ламаючи собі голову, де ж йому дістати достатньо підмоги, аби піклуватися про тисячі мавп, що лежали в ліжках.
А Вождь Левів, коли повернувся назад до свого лігва, побачив, що Королева Левиця вибігла йому назустріч з розкуйовдженим волоссям.
– Один з малюків не хоче їсти, – сказала вона. – Я вже не знаю, що з ним робити. Він і ріски в роті не мав з учорашньої ночі.
І почала ридати й уся трусилася від нервів – адже вона була доброю матір’ю, попри те, що левиця.
Тоді Вождь увійшов до лігва й поглянув на своїх дітей – двох маленьких симпатичних левенят, що лежали на долівці. І одне з них виглядало геть нещасним.
Потім лев розповів своїй дружині, цілком задоволений собою, як він поставив на місце Лікаря. Але вона так розлютилася, що мало не вигнала його з лігва.
– У тебе ніколи не було й краплі розуму! – кричала левиця. – Усі звірі звідсіля й до Індійського океану тільки й говорять про цю фантастичну людину, як він може вилікувати будь-яку болячку, який він добрий і що це єдина людина на увесь світ, яка здатна говорити мовою звірів! І ось тепер, тепер, коли ми маємо на руках хвору дитину, тобі треба було піти й образити його! Та ти ж несусвітній остолоп! Тільки дурень може бути грубим із гарним лікарем! Ти… – і вона почала скубти свого чоловіка за волосся.
– Негайно ж вертайся до цієї білої людини, – заревіла вона, – і проси в нього пробачення. І візьми із собою усіх решту пустоголових левів, і отих безмозких леопардів і антилоп. А потім робіть усе, що вам Лікар скаже. Працюйте! І, можливо, він буде таким добрим, що прийде пізніше й огляне нашого малюка. А тепер геть! Бігом, я тобі сказала! Ти не годен називатися батьком!
І вона пішла до сусіднього лігва, де також жила мама-левиця, і розказала їй усе, як є.
Отож Вождь Левів подався назад до Лікаря і сказав йому:
– Я тут випадково мимо проходив і подумав, чому б мені не зазирнути. Ну що, вже знайшли якусь підмогу?
– Ні, – відповів Лікар. – Не знайшов. І я страшенно стурбований.
– У наші дні з допомогою досить сутужно, – зауважив лев. – Схоже, у тварин більш нема жодного бажання працювати. І за це їх важко звинувачувати, до певної міри… Але добре, оскільки я бачу, у вас тут труднощі, то я не проти допомогти, чим зможу, просто щоб зробити вам послугу, але тільки за умови, що я не муситиму мити цих створінь. І я звелів усім іншим хижим звірам прийти й зробити свою частку роботи. Леопарди тут мають бути з хвилини на хвилину… Ой, до речі, у нас удома занедужала дитина. Сам я не думаю, що там із ним щось серйозне, але дружина непокоїться. Якщо будете десь неподалік сьогодні ввечері, то могли б зайти й поглянути на нього. Чи ви як?
Лікар страшенно зрадів. Бо усі леви, і леопарди, і антилопи, і жирафи, і зебри – усі тварини з лісів, і гір, і рівнин – прийшли допомогти йому в роботі. Їх було так багато, що він був змушений декого відправити додому, а залишив тільки найбільш тямущих.
Невдовзі після цього мавпи почали видужувати. Наприкінці тижня половина ліжок у великому будинку були вже порожні. А в кінці другого тижня й остання мавпа була повністю здорова.
Коли Лікар завершив свою працю, то був настільки втомлений, що ліг спати й проспав три доби, навіть не перевертаючись з боку на бік.