Чі-Чі стояв зовні перед Лікаревими дверима й нікого не впускав, доки той не прокинувся. А тоді Джон Дуліттл сповістив мавпам, що йому час повертатися назад у Паддлбі.
Їх це вельми здивувало, бо ж вони гадали, що він залишиться з ними назавжди. Отже, того вечора всі мавпи зібралися разом, щоб це обговорити.
І Головний Шимпанзе підвівся і проказав:
– Чому ця гарна людина хоче їхати? Невже йому з нами не подобається?
Але ніхто не зміг йому відповісти.
Тоді Головний Горила встав і промовив:
– Гадаю, ми всі разом маємо піти до нього й просити, щоб він лишився. Якщо ми побудуємо йому новий будинок із більшим ліжком і пообіцяємо, що в нього буде вдосталь мавп-слуг, які працюватимуть на нього й забезпечать йому комфортне життя, можливо, тоді він передумає їхати.
А потім підвівся Чі-Чі, а всі решта зашепотіли:
– Тсс! Дивіться! Чі-Чі, Великий Мандрівник, буде говорити!
І Чі-Чі сказав іншим мавпам:
– Друзі мої, боюся, що це марна справа просити Лікаря залишитися. Він заборгував гроші в Паддлбі і мусить повернутися й заплатити їх.
І Чі-Чі розповів їм, що в Країні Білих Людей нічого не отримаєш без грошей, нічого не зробиш без грошей, що без грошей там практично неможливо жити.
І деякі з них запитали:
– Невже навіть їсти й пити не можна, не заплативши?
А Чі-Чі похитав головою і розказав, що коли він був із музикою, то і його теж примушували випрошувати гроші в дітей.
І Головний Шимпанзе повернувся до Найстарішого Орангутанга й підсумував:
– Кузене, безсумнівно, ці люди – дивні створіння! Хто б погодився жити в такій країні? Господи, яка нікчемність!
Тоді виступив Чі-Чі:
– Коли ми збиралися до вас, то не мали корабля, щоб перепливти океан, у нас не було грошей, щоб купити їжі на подорож. Тоді продавець дав нам галети в борг, а ми пообіцяли, що заплатимо, як повернемося. І ми позичили судно в моряка, але воно розбилося об скелі, коли ми дісталися берегів Африки. Отож тепер Лікар каже, що він зобов’язаний повернутися і знайти для моряка інше судно, оскільки той чоловік дуже бідний – і корабель це було єдине, що він мав.
І мавпи декілька секунд зберігали мовчання, непорушно сидячи на землі, й думали з усієї сили.
Нарешті Найбільший Бабуїн підвівся й сказав:
– Я думаю, ми не можемо відпустити цю добру людину з нашої країни, поки не дамо йому гарного подарунка, який він повезе з собою, так щоб він знав, що ми вдячні йому за все, що він для нас зробив.
А маленька тендітна червона мавпочка, що сиділа на дереві, гукнула: – І я так гадаю!
А тоді всі вони почали кричати, здійнявши страшенний галас:
– Так, так! Давайте знайдемо найкращий подарунок, якого ще ніколи не отримувала Біла Людина!
І вони заходилися розмірковувати й запитувати одна в одної, що б було найкращою річчю, яку можна подарувати Лікареві. Одна запропонувала:
– П’ятдесят кокосових горіхів!
А інший:
– Сотню зв’язок бананів! Принаймні, йому не треба буде купляти собі фрукти в Країні, де Платять за Їжу!
Однак Чі-Чі розтлумачив їм, що усе це буде занадто важко нести всю дорогу і що все зіпсується ще до того, як половину буде з’їдено.
– Якщо хочете порадувати його, – сказав він, – подаруйте йому тварину. Можете бути певні, він буде добрим із нею. Знайдіть для нього якусь рідкісну тварину, якої немає в їхніх звіринцях.
А мавпи його запитали: – А що таке звіринці?
Тоді Чі-Чі пояснив, що звіринці – це такі місця в Країні Білих Людей, де звірів садять у клітки для того, щоб люди приходили і дивилися на них. І мавпи були вельми шоковані і казали одна одній:
– Ці Люди немов нерозумний молодняк – вони дурні і їм легко придумати розвагу. Боже, але ж те, про що він говорить, це ж тюрма!
А тоді вони запитали в Чі-Чі, яка б це рідкісна тварина могла бути, щоб подарувати Лікареві і якої ще не бачила Біла Людина. А Старійшина Макак поцікавився:
– А чи є в них там ігуана?
І Чі-Чі відповів: – Так, є одна в Лондонському зоопарку.
Тоді інший хтось запитав: – А окапі вони мають?
А Чі-Чі відказав: – Так. У Бельгії, куди мій колишній власник брав мене з собою п’ять років тому, там був окапі у великому місті, яке вони називають Антверпен.
І наступний поцікавився: – А чи є в них тягништовхай?
І тоді Чі-Чі радісно вигукнув: – Ні! Жодна Біла Людина зроду не бачила тягништовхая. Давайте подаруємо Лікареві його!