Усе б пройшло як слід, якби їхній підсвинок було не застудився, коли хрумав на острові цукрову тростину. І от що сталося.
Після того, як вони вже витягли якір без жодного звуку й дуже-дуже обережно виводили корабель з бухти, Чав-Чав раптом чхнув так гучно, що пірати на тому кораблі мерщій вибігли нагору подивитися, що це за шум.
Щойно вони побачили, як Лікар утікає, то спрямували своє судно навперейми, так щоб перекрити вихід із бухти і щоб Лікар не зміг вирватися у відкрите море.
А тоді ватажок цих розбійників (який називав себе Драконом Бен Алі) пригрозив Лікареві кулаками й загорлав на все море:
– Ха-ха! Ось ти й упіймався, дорогий друже! Думав утекти на моєму вітрильникові, га? Та не такий ти вправний моряк, щоб переплюнути Бен Алі, Варварійського Дракона. Мені потрібна ота твоя качка, і свиня також! У нас сьогодні будуть свинячі відбивні і смажена качка на вечерю. А щоб я дозволив вам повернутися додому, ваші друзі муситимуть прислати мені повну скриню золота.
Бідний Чав-Чав почав ридати; а Чап-Чап уже була готова летіти геть, щоб врятувати собі життя. Але тут пугач Пу-Гу шепнув Лікареві:
– Забалакуйте його, нехай базікає. Будьте із ним люб’язним. Наш старий корабель має ось-ось потонути, щури казали, що він буде на дні моря ще до завтрашньої ночі, а щури ніколи не помиляються. Говоріть із ним далі.
– Що, до завтрашньої ночі?! – перепитав Лікар. – Ну, я постараюся… Хвилиночку… А що ж мені йому казати?
– Ой, та нехай пливуть сюди, – сказав Джип. – Ми зможемо віддухопелити цих брудних лайдаків. Їх же тільки шестеро. Пустіть їх сюди. Я з задоволенням розкажу сусідській колі, як ми вернемося додому, що я покусав справжнього пірата. Давайте їх сюди. Ми їм покажемо, де раки зимують!
– Але ж у них пістолі й шаблі, – заперечив Лікар. – Ні, так нічого не вийде. Я мушу з ними говорити… Послухайте-но, Бен Алі…
Та Лікар ще не встиг нічого й сказати, як пірати підвели свій корабель зовсім близько, регочучи від радості й говорячи один одному: – Ану, хто перший упіймає свиню?
Нещасний Чав-Чав перелякався на смерть, а тягништовхай узявся вигострювати свої роги, тручи їх об щоглу корабля; Джип же тим часом продовжував підстрибувати в повітря, гавкати й обзивати Бен Алі поганими словами собачою мовою.
І тут, здається, у піратів щось пішло не так: вони раптом урвали свій сміх і жарти, вигляд у них став розгубленими; щось їх явно тривожило.
Тоді Бен Алі, дивлячись униз собі під ноги, заволав:
– Громи та блискавки! Люди, та ж цей корабель протікає!
А потім решта піратів визирнули за борт і побачили, що судно справді дедалі нижче й нижче занурюється у воду. Один із них докинув Бен Алі:
– Але ж якби ця стара посудина тонула, ми б мали побачити, як з неї тікають щури!
На те Джип закричав їм зі свого корабля:
– Гей ви, остолопи, там нема щурів, щоб утікати! Вони втекли дві години тому! Це з вас «ха-ха-ха!», мої любі друзі!
Та, звичайно ж, пірати його не зрозуміли.
Незабаром задня частина корабля почала занурюватися у воду – нижче й нижче, швидше й швидше, – аж поки він не став виглядати так, нібито стоїть сторч, а пірати мусили хапатися за борт, і за щогли, і за канати, і за будь-що, аби тільки не зісковзнути вниз.
А потім море з ревом увірвалося всередину судна через усі вікна й двері. І нарешті воно пірнуло прямо на дно із бульканням і клекотом, а шестеро грабіжників залишилися бовтатися в глибокій воді бухти.
Деякі з них рушили до берега острова, тимчасом як інші підпливли й намагалися забратися на корабель, де був Лікар. Але Джип безперестанку клацав зубами в них перед носами, так що вони боялися перелазити через борт.
А потім раптом усі вони заверещали зі страшного переляку:
– Акули! Акули наближаються! Пустіть нас на корабель, поки вони нас не з’їли! Акули! Акули!
І тоді Лікар побачив по всій бухті плавці великих риб, що стрімко розсікали воду.
Одна велика акула підпливла до корабля і, вистромивши морду з води, звернулася до Лікаря:
– Це ви Джон Дуліттл, знаменитий лікар, що лікує тварин?
– Так, – відказав Лікар Дуліттл. – Це моє ім’я.
– Ну що ж, – промовила акула, – ми знаємо, що ці пірати досить-таки злі люди, особливо Бен Алі. Якщо вони завдають вам клопоту, то ми із задоволенням зжеремо їх заради вас – і тоді вас більше ніхто не буде турбувати.
– Дякую, – відповів Лікар. – Ви справді вельми люб’язні. Проте я не вважаю, що обов’язково було б їх їсти. Будь ласка, не випускайте нікого з них на берег, поки я вам не скажу, просто нехай бовтаються отут у воді, гаразд? І прошу, підженіть сюди Бен Алі, так щоб я міг із ним поговорити.
Отож акули взялися до справи і підігнали Бен Алі до Лікаря.
– Слухай, Бен Алі, – почав розмову Джон Дуліттл, зіпершись на борт. – Ти був надзвичайно злою людиною, і я так розумію, що ти вбив чимало людей. Ці добрі акули щойно запропонували мені, щоб вони вас усіх ізжерли заради мене, і це справді було б прекрасно, якби моря й океани нарешті спекалися вас. Та проте якщо ви пообіцяєте робити, як я скажу, я відпущу вас живими в безпечне місце.
– Що я повинен робити? – запитав пірат, озираючись на свою ногу, яку під водою обнюхувала величезна акула.
– Ти більше не вбиватимеш людей, – відповів йому Лікар, – ти маєш припинити грабунки, ти не повинен більше топити кораблі, ти мусиш узагалі перестати бути піратом.
– Але що ж я тоді робитиму? – вигукнув Бен Алі. – З чого я житиму?
– Ти й уся твоя команда повинні поселитися на острові і стати канарковими фермерами, – відповів Лікар. – Ви вирощуватимете зерно, яке люблять їсти канарки.
Варварійський Дракон пополотнів із люті.
– Вирощувати зерно для птичок! – простогнав він з огидою. – А я не можу бути моряком?
– Ні, – відрубав Лікар, – не можеш. Ти вже досить довго був моряком і відправив багато прекрасних кораблів і добрих людей на морське дно. Тож решту життя тобі доведеться провести мирним фермером. Акула чекає. Годі марнувати її час. Приймай рішення.
– Громи і блискавки! – пробурмотів Бен Алі. – Корм для птичок!
А потім він ще раз поглянув униз і побачив, як ще одна здоровенна рибина принюхується до його другої ноги.
– Ну, гаразд, – проказав він із сумом. – Ми будемо фермерами.
– І запам’ятай, – додав Лікар, – що якщо ти не дотримаєшся обіцянки, якщо ти знову візьмешся вбивати й грабувати, я про це довідаюся, бо канарки прилетять і все мені розкажуть. І можеш бути абсолютно впевненим, що я знайду спосіб, як тебе покарати. Тому що я, може, й не вмію водити кораблі так вправно, як ти, але допоки птахи, і звірі, і риби залишаються моїми друзями, мені нема чого боятися якогось піратського ватажка – навіть якщо він сам себе називає «Барбарійським Драконом». А тепер іди і будь мені гарним фермером і живи в мирі.
А тоді Лікар повернувся до великої акули і змахнув рукою:
– Гаразд. Пускайте їх, хай спокійно пливуть на берег.
