Саме в цю мить до приміщення увійшла Полінезія і щось повідомила Лікареві пташиною мовою. Звісно, я не зрозумів, про що йдеться. А Лікар негайно відклав свого ножа й виделку й вийшов із кімнати.
– Я тобі скажу, це просто страшенна ганьба, – не втрималася папуга, щойно Лікар зачинив за собою двері. – Не встиг він повернутися додому, як усі тварини по всіх околицях уже почули про це, тож усі охлялі коти і шолудиві кролики на милі навкруги пхнуться сюди питати в нього поради. Ось там надворі біля чорного ходу сидить велика жирна зайчиха з кволим дитинчам.
«Чи можу я поговорити з Лікарем, прошу пані?» – Вона боїться, що почнуться конвульсії. Дурне маля знову їло блекоту, якщо я не помиляюся. Тварини інколи бувають такими безцеремонними, особливо ж матусі. Вони заявляються й відривають Лікаря від обіду, вони будять його зі сну о будь-якій годині ночі. Я собі не уявляю, як він усе це витримує, їй-богу не уявляю. Чому цей бідолашний чоловік ніколи не має жодного спокою взагалі! Я не раз йому казала, нехай заведе спеціальні години для прийому тварин. Але ж він жахливо добрий і всім переймається. Він ніколи не відмовляється оглянути їх, якщо трапилося щось справді серйозне. Він каже, що в невідкладних випадках допомагати треба негайно.
– А чому б деяким тваринам не піти до інших лікарів? – запитав я.
– Ой, рятуйте мене, добрі люди! – скрикнула папуга, презирливо відкинувши голову. – Та тому що просто немає інших лікарів для тварин – немає справжніх лікарів. Звісно, є оті так звані ветеринари, і не сумнівайся. Але ж, боже мій, вони нікуди не годяться. Ти ж знаєш, вони не розуміють мови тварин. То як же можна чекати від них хоч якоїсь користі?
Уяви себе чи свого батька, як ви йдете до лікаря, який не може второпати жодного вашого слова, він навіть не в змозі пояснити вам вашою мовою, що ж слід робити, аби одужати! Тьху на таких ветеринарів! Вони такі тупі, ти не можеш собі й уявити! Будь ласка, постав бекон Лікаря ближче до вогню, щоб не вихолов, поки він повернеться.
– А як ти гадаєш, я б зміг коли-небудь вивчити мову тварин? – запитав я, ставлячи тарілку на камін.
– Ну, це залежить, – відказала Полінезія. – На уроках ти гарний учень?
– Не знаю, – відповів я, почуваючись досить присоромленим. – Розумієш, я ніколи не був у школі. Мій батько занадто бідний, щоб віддати мене туди.
– Якщо чесно, – заспокоїла мене папуга, – я не вважаю, що ти багато втратив. Це якщо судити з тих школяриків, яких мені доводилося бачити. Але от скажи: ти гарний спостерігач? Ти добре помічаєш різні речі? Я маю на увазі, наприклад, якщо ти побачив на яблуні двох шпаків, кинув на них лише один погляд, то ти будеш здатний відрізнити їх один від одного, якщо знову побачиш їх наступного дня?
– Не знаю, – відповів я, – ніколи не пробував.
– Так от, – продовжила Полінезія, змахуючи якісь крихти з кутка стола своєю лівою лапою, – це те, що називається силою спостереження – помічати дрібні деталі щодо птахів і звірів: як вони йдуть, і повертають голову, і змахують крилами, як вони нюхають повітря, і ворушать вусами, і вимахують своїми хвостами. Ти мусиш помічати всі ці маленькі ознаки, якщо хочеш опанувати мову тварин. Бо, розумієш, багато тварин майже не послуговуються своїми язиками, натомість вони використовують своє дихання, або хвости, або ноги. Це тому, що багато хто з них у старі часи, коли леви й тигри були численнішими, боялися спричиняти будь-який шум, аби жорстокі хижаки їх не почули. Птахам, звичайно, було все одно, адже в них завжди є крила, щоб полетіти собі геть. Але перша річ, яку ти маєш запам’ятати: бути гарним спостерігачем – це надзвичайно важливо при вивченні мови тварин.
– Схоже, це страшенно важко, – засумнівався я.
– Ти мусиш бути дуже терплячим, – вела далі Полінезія. – Потрібно буде багато часу, щоб сказати правильно бодай кілька слів. Але якщо ти приходитимеш сюди часто, я особисто дам тобі кілька уроків. А коли включишся, то сам здивуєшся, наскільки швидко ти підеш далі. Це справді було б добре, як би ти зумів навчитися. Бо тоді ти зміг би виконувати якусь роботу для Лікаря, я маю на увазі легку роботу, таку, як бинтування чи давання пігулок. Так, так, це в мене гарна ідея з’явилася. Це була б велика річ, якби бідолашний чоловік отримав якусь допомогу і трохи відпочив би. Це ж просто скандал, скільки він працює. Я не бачу жодних причин, чому ти не був би в змозі йому гарно допомагати. Це якщо тебе справді цікавлять тварини.
– О, я був би такий щасливий! – зрадів я. – Ти гадаєш, Лікар мені дозволить?
– Звісно, – запевнила Полінезія, – як тільки ти вивчиш щось про лікування. Я сама з ним порозмовляю. Тсс! Я чую, він іде. Скоріше неси його бекон назад на стіл.