Усередині судової зали усе було урочисте й прекрасне. Це було велике приміщення з високою стелею. Під стінкою на підвищенні стояли стіл і крісло судді, і суддя вже там сидів – це був старий гарний чоловік у розкішній великій перуці з сірого волосся і в чорній мантії. Під ним був іще один широкий і довгий стіл, за яким сиділи правники в білих перуках. Усе це нагадувало мені якусь суміш церкви і школи.
– Оці дванадцять чоловік збоку, – прошепотів мені Лікар, – оці, що на лавах зі спинками, вони називаються присяжними. Саме вони вирішуватимуть, чи винен Люк, скоїв він злочин чи ні.
– І дивіться! – зауважив я. – А оно і сам Люк у такій кабінці, як амвон, і поліцейські в нього з обох боків. А он іще один амвон, такого ж типу, з іншого боку зали, тільки він порожній.
– Це називається трибуна для свідків, – пояснив Лікар. – А зараз я піду й поговорю з одним із цих чоловіків у білих перуках, а тебе прошу чекати тут і тримати для нас оці два місця. Боб буде із тобою. Не спускай із нього очей, а найкраще – тримай його за ошийник. Я не довше ніж на хвилину чи щось близько того.
З цими словами Лікар зник у натовпі, який наповнював основну частину приміщення. Потім я побачив, як суддя піднімає смішний, маленький, дерев’яний молоточок і б’є ним по столу.
Це, здавалося, мало заспокоїти публіку, оскільки тієї ж миті всі перестали гудіти й говорити та почали слухати з великою повагою. Затим інший чоловік у чорній мантії устав і почав читати з паперу, який він тримав у руках.
Він щось бурмотів точно так, наче хтось промовляє молитву і не хоче, щоб інші зрозуміли, якою це мовою. Проте мені вдалося вловити кілька слів:
– Бур-бур-бур-бур-бур – відомий також як Люк Відлюдник із -бур-бур-бур-бур – за вбивство свого партнера -бур-бур-бур – відомого також як Білл Синя Борода уночі -бур-бур-бур – у місцевості -бур-бур-бур – що в Мексиці. Таким чином, Суд Її Величності -бур-бур-бур…
У цю мить я відчув, що ззаду хтось узяв мене за лікоть, обернувшись, я побачив, що Лікар повернувся з одним із чоловіків у білій перуці.
– Стаббінсе, це містер Персі Дженкінз, – представив чоловіка Лікар. – Він адвокат Люка. Його завдання – врятувати Люка, якщо він це зможе.
Містер Дженкінз, з усього судячи, був зовсім молодим, із гладеньким обличчям, як у хлопчика. Він потиснув мені руку і відразу ж відвернувся й продовжив бесіду з Лікарем.
– О, я гадаю, це надзвичайно дорогоцінна ідея, – казав він. – Звичайно, треба, щоб собаку визнали свідком; він же був єдиним, хто бачив, як усе це трапилося. Я надзвичайно радий, що ви з’явилися. Я б такого нізащо не хотів би пропустити. У голові не вкладається! Це змусить старий суд прокинутися! Ці виїзні засідання завжди такі нудні. Але це розворушить болото. Бульдог як свідок захисту! Сподіваюся, тут присутні достатньо репортерів. Так, он один уже малює скетч із підсудного. Я після цього прославлюся. А для Конклі який гарний сюрприз! У голові не вкладається!
Він прикрив рота долонею, щоб не розсміятися, а його очі пускали пустотливі іскорки.
– А хто такий Конклі? – поцікавився Лікар.
– Тс! Це суддя, він саме виступає. Його Честь Юстіс Бошам Конклі.
– А тепер, – попросив містер Дженкінз, витягаючи свого записника, – розкажіть мені трошки більше про себе, Лікарю. Звання Доктора Медицини ви отримали в Даремському університеті, так ви, здається, мені казали? А ваша остання книжка як називалася?
Я не міг більше нічого розчути, бо розмовляли вони пошепки, тож я узявся знову роззиратися по залі суду.
Ясно, що я не міг розуміти усього, що відбувалося, хоча все було дуже цікаво. Люди постійно піднімалися на те, що Лікар назвав трибуною для свідків, а юристи за довгим столом ставили їм запитання про «вечір двадцять дев’ятого». Потім люди сходили з трибуни, а на їхнє місце піднімався хтось інший, і його теж починали розпитувати.
Один із правників (Лікар пізніше пояснив мені, що він називався Прокурором), здавалося, старався з усіх сил, аби затягти Відлюдника в халепу, ставлячи йому такі запитання, що можна було подумати, начебто він завжди був дуже поганою людиною. Це був злобний юрист, цей Прокурор із довгим носом.
Більшість часу я не міг відірвати погляду від бідолашного Люка, який сидів на лаві поміж двох поліцейських, втупившись у підлогу, так наче його ніщо не цікавило. Хоч якийсь інтерес він проявив один-єдиний раз, це коли невеличкий, смаглявий чоловік зі злими очима забрався на трибуну для свідків. Я почув, як Боб загарчав під моїм стільцем, щойно цей тип увійшов до судової зали, а очі Люка спалахнули злістю і презирством.
Цей чоловік повідомив, що звати його Мендоза і що це саме він викликав мексиканську поліцію до копальні, коли Білла Синю Бороду було вбито. І щоразу, як він хоч щось казав, я чув, як Боб унизу піді мною бурмоче крізь зуби:
– Брехня! Брехня! Я покусаю йому всю пику. Це ж брехня!
Нам обом, і мені, і Лікареві, коштувало чималих зусиль, аби втримати пса під стільцем.
Потім я помітив, що нашого містера Дженкінса більше немає поряд із Лікарем. І тут же я побачив, що він встає з-за довгого стола, аби звернутися до судді.
– Ваша Честе, – розпочав він. – Я хочу представити нового свідка захисту. Це Доктор Джон Дуліттл, натураліст. Прошу вас піднятися на трибуну для свідків, Докторе.
У залі здійнявся схвальний гул, коли Лікар прокладав собі дорогу через ущерть заповнену людьми залу, а я помітив, як злий правник із довгим носом нахиляється і щось шепоче своєму товаришеві, з такою огидною посмішкою, що мені захотілося боляче його ущипнути.
Потім містер Дженкінз поставив Лікареві купу запитань про нього самого і змусив відповідати на них гучним голосом, так щоб увесь суд міг його почути. Завершив він такими словами:
– І ви готові присягнути, Лікарю Дуліттле, що ви розумієте мову собак і можете змусити їх, щоб вони розуміли вас. Чи це так?
– Так, – підтвердив Лікар, – це правда.
– Чи можу я запитати, – вставив суддя дуже спокійним, поважним голосом, – який стосунок усе це має до вбивства – е-е-е – Білла Синьої Бороди?
– Такий, Ваша Честе, – відповів містер Дженкінз, говорячи величним тоном, так начебто він перебував на сцені в театрі, – що в цій судовій залі в даний момент присутній бульдог, який був єдиною живою істотою, котра бачила, як було вбито того чоловіка. З дозволу Суду, я пропоную вивести цього собаку на трибуну свідків і нехай його у вашій присутності піддасть опитуванню видатний науковець Доктор Медицини Джон Дуліттл.