Як тільки за Лікарем зачинилися двері, зчинився найсильніший ґвалт, який я коли-небудь чув. Деякі чоловіки виглядали сердитими (друзі Пепіто, я припускаю), зате дами кликали й кликали Лікаря, щоб він знову вийшов на арену.
Коли він через деякий час зробив це, жінки, здавалося, мало не збожеволіли через нього. Вони посилали йому цілунки, називали його дорогеньким. Потім стали кидати до його ніг квіти, а також персні, намиста й брошки, які знімали з себе. Ви ніколи такого не бачили – справжня злива з коштовностей та троянд.
Але Лікар тільки посміхався їм, уклонився ще раз і залишив арену.
– Так, Бампо, – скомандувала Полінезія, – а ось тепер ти спускаєшся і збираєш усі ті брязкальця, а ми їх продамо. Так роблять всі великі матадори: залишають коштовності на землі, а їхні помічники потім їх для них збирають. Нам треба було б добряче запастися грошима, поки є така можливість, – ніколи не знаєш, коли вони можуть знадобитися, якщо подорожуєш із Лікарем. На троянди не звертай уваги – їх можеш залишити, – але не пропусти жодної каблучки. А як закінчиш, то підеш і забереш свої три тисячі песет у Дона Рікі-Тікі.
Томмі і я чекатимемо тебе надворі, а потім ми продамо всю цю мішуру в крамниці навпроти магазину ліжок. Давай біжи, і щоб Лікареві ні слова, пам’ятай!
Поза ареною ми натрапили на великий натовп, який усе ще був надзвичайно збуджений. Запеклі суперечки точилися повсюди. Бампо знову приєднався до нас, а його кишені випиналися на всі боки. Ми стали повільно прокладати собі шлях через щільну юрму до тієї сторони трибун, де знаходилася перевдягальня для матадорів. Лікар чекав на нас перед дверима.
– Прекрасна робота, Лікарю, – защебетала Полінезія, злітаючи на його плече. – Прекрасна робота, але послухайте, я відчуваю – пахне небезпекою. Гадаю, вам тепер краще повернутися на корабель, причому якомога швидше і якомога непомітніше. Одягніть свій плащ поверх цього дженджуристого костюмчика. Мені не подобається, як на вас зиркає цей натовп. Понад половину з них розлючені через те, що ви перемогли. Дон Рікі-Тікі змушений тепер буде припинити бичачі бої, а ви ж знаєте, як вони їх люблять. Чого я боюся, так це щоб якийсь із цих матадорів, які просто скаженіють від ревнощів, не затіяв якісь брудні підступи. Гадаю, зараз нам саме час забиратися звідси.
– Я б сказав, що ти маєш рацію, Полінезіє, – погодився Лікар. – Ти її маєш практично завжди. Натовп виглядає дещо неспокійним. Я прослизну на корабель один, так щоб не бути занадто помітним, і чекатиму вас там. А ви пробирайтеся якимось іншим шляхом. Але не баріться! Поспішайте!
Щойно Лікар пішов, Бампо знайшов Дона Енріке й сказав:
– Ясновельможний пане, ви завинили мені три тисячі песет.
Без жодного слова, хоча й дивлячись зизом від злості, Дон Енріке сплатив свій борг.
Після цього ми ще подалися закупити провізію, по дорозі найняли візника, й він поїхав із нами.
Невіддалік ми натрапили на велику бакалійну крамницю, в якій, здавалося, можна було придбати всіляку їжу, яку тільки душа забажає. Ми зайшли всередину й закупили найвишуканіший набір припасів, який ви тільки бачили у своєму житті.
Слід визнати також, що Полінезія не помилилася щодо небезпеки, яка нам загрожувала. Новина про нашу перемогу блискавично поширилася по всьому місту. Бо як ми вийшли з крамниці й стали завантажувати наші товари в екіпаж, то помітили, що невеликі групки розлючених чоловіків рискають по вулицях, вимахуючи палицями й горлаючи:
– Англійці! Де ці прокляті англійці, через який скасовано бої з биками? Повісити їх на вуличних ліхтарях! Кинути їх у море! Англійців! Дайте нам англійців!
Після цього ми більше не марнували часу, можете не сумніватися. Бампо вхопив іспанського візника за барки й пояснив йому на мигах, що якщо той не гнатиме вниз до гавані, як тільки може швидко, і якщо не триматиме рота на замку всю дорогу, то він виб’є з нього весь дух. Потім ми застрибнули в екіпаж, сівши на наші припаси, захряснули дверцята, закрили шторки і понеслися геть.
– Зараз у нас немає шансів продати коштовності, – сказала Полінезія, коли ми тряслися по брукованих вуличках, – але це нічого, вони зможуть пригодитися нам опісля. У будь-якому разі в нас іще залишилося дві тисячі п’ятсот песет з виграшу в парі. Не давай візникові більш ніж дві з половиною песети, Бампо. Це нормальна ціна, я знаю.
Слава богу, до гавані ми дісталися без пригод і були дуже раді побачити, що Лікар вислав шлюпку з Чі-Чі чекати на нас на причалі.
На жаль, коли ми перевантажили майже половину провіанту з екіпажу до шлюпки, розлючений натовп вбіг до порту й кинувся до нас. Бампо ухопив здоровенну дерев’яну жердину, що валялася поблизу, й став шалено крутити нею над головою, горлаючи водночас жахливі африканські бойові кличі. Це затримало натовп якраз настільки, щоб Чі-Чі і я встигли поспіхом закинути останні пакунки з припасами в човен і забратися туди самим. Бампо пожбурив свою палицю прямо в гущу іспанців і застрибнув слідом за нами. Потім ми відштовхнулися й почали гребти, немов божевільні, у напрямку «Кроншнепа».
Юрба на мурі набережної несамовито горлала з люті, трусила кулаками й кидала в наш бік камені і все, що траплялося під руку. Бідолашному Бампо в голову влучила пляшка. Але оскільки довбешка в нього була дуже міцна, то на ній вискочила тільки невеличка ґуля, а сама пляшка розлетілася на тисячу друзок.
Коли ми торкнулися борту корабля, Лікар був уже підняв якоря, напнув вітрила й підготував усе для відплиття. Озирнувшись назад, ми побачили, як з порту виходять за нами човни, повні розлючених чоловіків, що безперестанку горлали прокльони.
Отож ми не стали заморочуватися тим, щоб вивантажити закупки зі шлюпки, а просто прив’язали її канатом до корми корабля й застрибнули на борт.
Розвернути «Кроншнеп» за вітром зайняло лічені секунди, і скоро ми вже неслися із гавані, щоб продовжити шлях до Бразилії.
– Ха! – видихнула Полінезія, як ми всі повалилися на палубу, щоб трохи перевести дух і відпочити. – Це була непогана пригода, це нагадує мені мої давні мореплавські деньки, коли я ходила в море з контрабандистами. Чорт забирай! Оце було життя! Не звертай уваги на голову, Бампо. Все заживе, як Лікар прикладе трохи арніки. Подумай краще, яким добром ми розжилися: повен човен харчів, кишені, набиті ювелірними дорогоцінностями, і тисячі песет. Непогано, ти знаєш, непогано!