Непосида: Оце й уся моя історія, а тепер, як я й пообіцяв минулої ночі, спробую відповісти на всі запитання, які б ви могли поставити про море, за умови, що мене буде випущено на волю, як тільки я це зроблю.
Лікар: Чи є десь у морі місце глибше, ніж те, що відоме під назвою западина Неро, я маю на увазі ту, що поблизу острова Гуам?
Непосида: Ну звісно ж. Є одна западина, яка набагато глибша, ніж та, що біля устя ріки Амазонки. Але вона маленька і її важко знайти. Ми називаємо її Глибока Діра.
І є ще одна в морі поблизу Антарктиди.
Лікар: Чи ти сам умієш говорити якоюсь із мов молюсків чи ракоподібних?
Непосида: Ні, не знаю жодного слова. Ми, риби, не маємо з молюсками й раками нічого спільного. Ми вважаємо їх нижчим класом.
Лікар: Але коли ви знаходитеся поряд з ними, ви можете чути звуки, які вони вимовляють, як говорять? Тобто навіть не розуміючи, що вони кажуть?
Непосида: Тільки коли йдеться про великі екземпляри. Молюски мають настільки тоненькі й слабенькі голосочки, що майже неможливо розчути їх, якщо тільки ти сам не їхньої породи. Але з великими особинами все інакше. Вони видають сумні дзвякаючі звуки, десь приблизно такі, наче каменем вдарили по залізній трубі, тільки не так голосно, звичайно.
Лікар: Я надзвичайно хочу опуститися на дно моря, щоб дослідити багато різних речей. Але ми істоти з суходолу, як ти, напевне, знаєш, не здатні дихати під водою. У тебе є якісь ідеї, як цьому можна зарадити?
Непосида: Гадаю, що найкращий спосіб вирішити обидві ваші проблеми – це спробувати знайти Великого Скляного Морського Равлика.
Лікар: Е-е-е… Хто або що це – Великий Скляний Морський Равлик?
Непосида: Це величезний солоноводний слимак, він із родини береговичкових, але здоровенний, як великий дім. Він говорить досить голосно, коли розмовляє, але таке трапляється нечасто. Він може мандрувати в будь-яку частину океану, на будь-яку глибину, оскільки йому не треба боятися ніякої морської істоти. Його мушля зроблена з прозорого перламутру, так що ви можете бачити крізь неї, але вона товста й міцна. Коли він виповзає з мушлі і тягне її порожню на спині, то в ній знайдеться досить місця для фургона з парою коней. Його бачили також, як він переносить у мушлі свою їжу, коли подорожує.
Лікар: У мене таке відчуття, що це саме та істота, яку я шукав. Він може взяти мене й мого помічника у свою мушлю, й ми зможемо дослідити найглибші глибини в повній безпеці. Як ти думаєш, ти зможеш його для мене знайти?
Непосида: Мені дуже шкода, але ні! Я б із задоволенням, якби тільки міг, але ми, риби, майже ніколи його й не бачимо. Він живе на дні Глибокої Діри і рідко виповзає звідти. А в Глибоку Діру, в якій нижні шари води повні бруду, такі риби, як я, бояться спускатися.
Лікар: Хай йому грець! Це велике розчарування. А багато є слимаків цього виду в океані?
Непосида: О ні. Він лишився такий один-єдиний, після того як його друга дружина померла багато-багато років тому. Він останній із Гігантських Равликів. Він належить до минулих епох, коли ще кити жили на суходолі і все таке. Кажуть, що йому вже понад сім тисяч років.
Лікар: Боже мій, які тільки чудові речі він би міг мені розповісти. Як би я хотів із ним зустрітися!
Непосида: Чи є ще якесь запитання, які б ви хотіли мені поставити? Вода в цьому вашому акваріумі стає занадто теплою і нездоровою. Я хотів би знову опинитися в морі якомога скоріше.
Лікар: Іще тільки одна річ: коли Христофор Колумб перетинав Атлантику в 1492 році, він викинув за борт два примірники свого щоденника, запечатані в бочечки. Одну із них так ніколи й не знайшли. Мабуть, вона потонула. Я хотів би мати цей щоденник у своїй бібліотеці. Ти часом не знаєш, де б він міг бути?
Непосида: Так, знаю. Він також у Глибокій Дірі. Коли бочечка потонула, течія потягла її на північ, униз по Схилу Оріноко, як ми його називаємо, і врешті-решт вона опинилася в Глибокій Дірі. Як би це було в будь-якій іншій частині моря, я б спробував дістати її для вас, але тільки не з Глибокої Діри.
Лікар: Ну що ж, здається, це все. Мені страшно не хочеться відпускати тебе назад у море, адже я знаю, що як тільки зроблю це, на думку мені спадуть іще сотні різних запитань, які б я міг тобі поставити. Але свої обіцянки треба виконувати. Може, тобі щось потрібне перед тим, як ти нас залишиш? День, здається, буде холодним, може, бажаєш якісь крихти печива чи щось таке?
Непосида: Ні, я не хочу затримок. Все, що я хочу зараз, – це свіжої морської води.
Лікар: Ти навіть уявити не можеш, який я тобі вдячний за всю ту інформацію, що ти мені дав. Ти був надзвичайно терплячим і страшенно мені допоміг.
Непосида: Прошу, не варто про це й говорити! Для мене було справжнім задоволенням допомогти великому Джонові Дуліттлу. Ви, як вам, звісно ж, відомо, дуже популярні серед риб як вищих верств морських мешканців. Прощавайте! Бажаю удачі вам та вашому кораблеві, і нехай здійсняться всі ваші плани!
Лікар підніс акваріум до ілюмінатора, відчинив його і вилив вміст акваріума в море.
– Прощавай, – прошепотів він, коли знизу долинув легкий сплеск.
Я впустив свого олівця на стіл і відкинувся на спинку крісла з глибоким зітханням. Мої пальці так звела судома від тривалого писання, що я вже почав боятися, що більше ніколи не зможу їх розігнути. Але я принаймні виспався вночі. А бідний Лікар, він був таким змученим, що ледве доніс акваріум назад до стола і тут же плюхнувся в крісло, очі його відразу ж заплющилися і він почав хропіти.
У двері з того боку сердито почала шкрябати Полінезія. Я підвівся й упустив її всередину.
– Справи йдуть просто розпрекрасно! – вона відразу ж кинулася в атаку. – Що це взагалі за корабель такий. Там нагорі цей бурмило спить під штурвалом; Лікар спить тут унизу, а ти виписуєш олівцем якісь каракулі! Ви думаєте, корабель сам себе поведе прямо до Бразилії? Ми просто дрейфуємо по морю, немов порожня пляшка, і при цьому на тиждень вже запізнюємося. Що з вами з усіма трапилося?
Вона була така розлючена, що її голос перейшов у вереск. Але для того, щоб розбудити Лікаря, знадобилося б щось набагато гучніше.
Я обережно поклав записника в шухляду й пішов на палубу, щоб узяти в свої руки кермо.
