– ДОВГА СТРІЛА! – скрикнув Лікар. – Як добре! Ведіть його сюди, ведіть негайно.
– Я такий радий, – продовжив він, обернувшись до нас, щойно лакей пішов. – Мені страшенно бракувало Довгої Стріли. З ним дуже добре, коли він є поряд, навіть якщо він і не говорить багато. Скільки ж це? Уже п’ять місяців, відколи він поїхав до Бразилії. Я такий радий, що він повернувся. Він при всьому своєму розумові йде на такий величезний ризик із цим своїм каное. Це не жарт – перетнути сто миль відкритого моря в каное. Я б не наважився навіть спробувати.
У двері знову постукали, і коли вони відчинилися у відповідь на Лікареве запрошення, на порозі ми побачили нашого великого друга із усмішкою на мужньому бронзовому обличчі. За ним стояли двоє носильників, які тримали в руках поклажу, запаковану в індіанські пальмові циновки. Коли перші привітання минули, Довга Стріла наказав покласти її на підлогу.
– Поглянь, о Милосердний Пане, – промовив він. – Я приніс тобі, як і обіцяв, мою колекцію рослин, яку ховав у печері в Андах. Цей скарб є справою всього мого життя.
Пакунки було відкрито, а всередині знаходилося чимало менших пакуночків і клуночків. Їх обережно розклали рядками на столі.
Спочатку це видавалося багатою, але сумбурною виставкою. Тут були рослини, квіти, фрукти, листки, корені, горіхи, боби, квіткові нектари, каучук, кора, насіння, бджоли і кілька видів інших комах.
Вивчення рослин, або ботаніка, як галузь природознавства ніколи мене надто не цікавила. Я вважав, що це, у порівнянні з дослідженням тварин, нудна наука. Та коли Довга Стріла почав показувати різні експонати зі своєї колекції і пояснювати нам їхні властивості, мене дедалі більше й більше охоплював захват. І ще до того, як він закінчив, я вже був повністю захоплений чудесами Рослинного Царства, з яким він нас познайомив.
– Ось це, – сказав він, беручи до рук маленький пакетик із великими бобами, – це те, що я називаю смішливою квасолею.
– А для чого вона? – запитав Бампо.
– Щоб викликати веселощі, – пояснив індіанець.
Бампо, поки Довга Стріла був відвернувся, схопив три боби й проковтнув їх.
– Ой, лихо! – вигукнув індіанець, коли побачив, що зробив Бампо. – Якщо він хотів випробувати силу цих квасолин, то мав би з’їсти не більше як чверть одного боба. Сподіваймося, що він не помре від реготу.
Ефект бобів на Бампо був неймовірним. Спочатку його обличчя розпливлося в широкій усмішці, потім він почав хихотіти, і нарешті зайшовся такими тривалими вибухами запального реготу, що ми змушені були віднести його до сусідньої кімнати й укласти до ліжка. Лікар признався пізніше, що він скоріш за все помер би зі сміху, якби не мав такої міцної тілобудови. Усю ніч Бампо щасливо пирскав сміхом уві сні. І навіть як ми розбудили його наступного ранку, то він скотився з ліжка, усе ще гигочучи.
Коли ми повернулися до Приймальні, Довга Стріла показав нам якісь червоні корінці; як він пояснив нам, вони мали таку властивість, що коли їх додати до супу з цукром і сіллю, то це змушує людей танцювати з надзвичайною швидкістю й витривалістю.
Він запропонував нам спробувати, та ми відмовилися зі словами подяки. Після вистави, яку влаштував Бампо, усі трохи побоювалися нових експериментів.
Цікавим і корисним речам, які зібрав Довга Стріла, не було кінця-краю: олія з лози, від якої волосся виростало за одну ніч; апельсин розміром з гарбуза, який він сам виростив у своєму власному гірському саду в Перу; чорний мед (він приніс і бджіл, які його виробляють, і насіння квіток, з яких вони збирали нектар), від однієї чайної ложки якого ви зразу заснете, а прокинетеся вранці свіжим і повним сил; горіх, від якого голос стає гарним для співу; водорость, яка зупиняє кровотечу при порізах; мох, який зцілює від зміїних укусів; лишайник, що відвертає морську хворобу.
Лікар, ясно, був страшенно зацікавлений. Аж до самого ранку він займався тим, що перебирав усі експонати на столі один за одним, заносив їхні назви до записної книжки та занотовував під диктовку Довгої Стріли опис їхнього вигляду та властивості.
– Тут є такі речі, Стаббінсе, – підсумував Джон Дуліттл, закінчивши, – котрі в руках досвідченого фармацевта дуже сильно змінять медицину й хімію в усьому світі. Я припускаю, що тільки цей снодійний мед замінить собою половину нікудишніх засобів, які ми використовували досі. Довга Стріла винайшов свою власну фармакопею. Міранда мала рацію: він великий натураліст. Одного дня я повинен привезти всі ці речі до Англії. Проте коли, – додав він печально. – Так, це питання: коли?